Ф. НАКОНЕЧНИЙ. “ЕКСТРІМ ПОНЕВОЛІ”

Брати.                                                                                                    /Зліва Савчин О.М., Праворуч – автор книги Наконечний Ф.Й. /

        Ностальгічна журба за Малою  Батьківщиною у людини виникає тоді, коли вона довгий час перебуває від неї на відстані. Туга за рідним краєм притаманна кожному: і генію, і простолюдину. Думаю, не варто наводити приклади, їх море. А може не тільки людині, мабуть, це якось відчувають і брати наші менші.

              Ще малим хлопчиком почув, і пам’ятаю досі, слова мого батька, які  він чомусь частенько повторяв: «Де родилася коза, там солодка дереза». Тільки згодом зрозумів, чому ця істина так запала йому в душу. Бо він був довго відірваним від своєї домівки, від сім’ї, від звичних краєвидів рідного краю, від отієї  Малої  Вітчизни…

Читати книгу  → ЕКСТРІМ ПОНЕВОЛІ

Весна у селі

 

Весні радіє око,

Цвіт літає, наче пух,

Лелеки парадним кроком

Проводжають в полі плуг

———————————-

СВІЧА

СВІЧА

Знаю, від Початку до Кінця,
Не довгий у людини вік.
Усі відходять до Творця,
Коли років спливає лік

————————————-

Так вже склалося в природі,
У кожного горить своя свіча,
Коли боги пішли, – від тоді
Од “Вічного” не знайдено ключа

—————————————

Лишаються дві дати на плиті,
В яких змежоване буття
Й все набуте при житті…
І все… Нема вже вороття

——————————

Догорить свіча і підем ми,
У темінь, безвість й небуття
Те, що колись було людьми
В душі страждає каяттям

Земляки, полісяни,краяни

Лелеки,лелеки,лелеки            

Случ зажурився внизу

Переливі гармоні далекі,

Навіки в собі пронесу

 

Тополі, тополі, тополі,

На вуличках в”юнких села,

Хліба колосяться у полі

І хвилею льон виграва

 

Селяни, селяни,селяни,

Спини,як гнули ,так гнуть

Земляки, полісяни,краяни

Як колись, так і нині живуть

Зустріч на Проводи

На Проводи поїду я додому, 
До брата, батька й мами я зайду,
В поклоні схилюся їм земному
І слова потрібні там знайду

————————————-

 Трудна та буде зустріч наша,

Як й розлука була та трудна,

Бо ж горя повна чаша
Не згіркла й досі ще до дна

——————————————

 Не ходитимуть з нами вже ніколи,
Не побачать більш блакитних хмар,
За селом у чистім полі
Покояться Поліна, Вася і Макар,

————————————————

 Свічки на могилах поставлю їм,

Квіти на горбик покладу,
І про себе там я розповім,
Про все по черзі й до ладу

——————————————-

 Поряд, невістки пам”ятник стоїть,

Наше горе з неї почало свій лік,
Свіча  від вітру мерехтить
Віск стіка, мов сльоза з повік

———————————————

В граніті, в строгих лицях,

Камінний докір лиш застиг,

Що рідко образ їхній сниться

І не часто згадую вже їх