САРНИ.ЯК ВОНИ ПОЯВИЛИСЯ НА ЗАЛІЗНИЧНІЙ МАПІ


Розвиток капіталізму, а з ним промисловості і залізничного сполучення дали поштовх у розвитку занедбаного на той час куточка Російської імперії -Сарненського Полісся.

Провідне значення в цьому  відіграли залізничні магістралі, будівництво яких розпочалось наприкінці XIX на початку XX століття (Клевань – Степанські дачі (1882 рік), Рівне – Лунінець (1885 рік), Київ – Сарни – Ковель (1902 рік).

Особливою нарадою від 14 лютого 1883 року було прийнято рішення про будівництво залізничних ліній Вільно – Рівне Поліських залізничних доріг. Не дивлячись на великий обсяг будівельних робіт та відсталу техніку, 2 серпня 1885 року було відкрито рух поїздів на дільниці Лунінець – Сарни – Рівне. З цього ж таки дня почала існувати станція Сарни. Перша колія Петербург – Лунінець – Рівне пролягла через Сарни у 1885 році, серед непрохідних боліт і дрімучого лісу. Значна частина залізничних доріг проходила по заболоченій місцевості, перетинала багато рік i дрібних річок. При зведенні полотна під колію довелося відсипати понад 5 мільйонів кубометрів ґрунту.
Наприкінці минулого століття життя пристанційного селища значно пожвавилось. Сталося це завдяки будівництву ще однієї залізниці від Києва до Бреста, що пролягала через Коростень, Сарни, Ковель. Спочатку ця залізниця за проектом мала пройти через станцію Дубровиця, але на заваді став приватновласницький бар’єр. Великий магнат граф Плетор не захотів, щоб залізниця проходила через його володіння. Тоді її спроектували через станцію Сарни. Перехрестя двох залізниць значно змінило обличчя станції – вона перетворилась у важливий залізничний вузол. Відтак, помітно почало зростати місто та чисельність його населення. Вже в 1899 році в містечку жило понад дві тисячі чоловік. На станції прокладались нові колії, будувались нові споруди різних залізничних служб, підсобних приміщень. Почалося будівництво нового великого вокзалу, паровозного депо, водокачки, залізничного мосту через річку Случ.
Великий обсяг робіт без необхідних засобів механізації зумовлював залучення великої кількості робітників. І в тихому донедавна поселені, як у потривоженому мурашнику, все прийшло в рух. На станції не вщухав стукіт сокир, луною віддавались гудки паровозів, що подавали вагони з будівельними матеріалами на розвантаження. Єдиним землерийним інструментом була лопата – грабарка, а транспортом – ноші. Там, де прокладали залізницю, не завжди могли пройти навіть запряжені кіньми вози. На спорудження залізниці було відведено мало часу. До того ж скорочення строків будівництва обіцяло чималі бариші підрядчикам, і тому вони нещадно визискували трудовий люд. Робочий день на будові тривав 12 – 14 годин на добу. Жили грабарі в землянках, де під ногами хлюпала вода, а то й просто неба, в нашвидкуруч зроблених з гілля і листя наметах. Вони голодували і мерзли, виснажувались на неймовірно важкій роботі, терпіли від різних хвороб, від жорсткого поводження з ними. На будівництві, звичайно, не могло бути й мови про будь – яку охорону праці. Нещасні випадки і захворювання від виснажливої праці були звичайним явищем. На це ніхто з начальства не звертав уваги, бо життя простої людини тоді коштувало мало. Ціною надлюдської праці залізницю було побудовано за порівняно короткий час. Прокласти рейки в болотистій поліській землі — каторжна праця. І її виконали пришвидшеними темпами тисячі селян, зігнаних звідусіль — по 12 годин на день, з лопатами в руках, по коліна в холодній воді, в непролазних хащах, куди не завжди можна було дістатися кіньми.
Після 1902 року станція Сарни стала вже одним з найбільших вузлів залізничних шляхів, якi входили до складу Пiвденно – Західної залізниці. Тоді ж було завершено будівництво вокзалу з кількома залами для транзитних пасажирів та службово – технічними приміщеннями. Одночасно стали до ладу локомотивне депо, ремонтні майстерні, вагонна i розвантажувально – навантажувальна дільниці, будувалися матеріальні склади. Залізничний вузол розвивався, створювалися всі необхідні технічні i допоміжні служби. Швидко зростала тут i кількість робітників – залізничників, основну масу їх становили вихідці з навколишніх сіл:Немовичі,Клесів, Чудель і Доротичі, якi оселялися біля станції, будували тут будинки. Для роботи на станції, в депо i майстернях приїздили майстрові люди з різних місць Росії. Для них зводились одноповерхові житлові будинки. Станція поступово перетворювалася в населений пункт.
У зростаюче місто, як мухи на мед, стали поспішати ремісники, торговці, та інші ділові люди. Одних сюди манила надія знайти хорошу роботу, інших — розпочати власну справу, зайнятись комерцією. Тому по обидві сторони станції жваво скуповувались земельні ділянки під індивідуальні забудови. Швидко й позапланово виникали нові вулиці. І назви їм давали відповідні: Широка, Залізнична, Лісова, Грибова, Крива. Урізноманітнювався і склад самого населення. Крім українців тут жили росіяни, білоруси, євреї, поляки, чехи. Однак ніяких сутичок на національному ґрунті між ними не виникало. Всі жили у злагоді, на виду один в одного, кожен займався своєю справою. Єдине, що вносило якийсь поділ між людьми, то це релігія. Одні йшли молитися у православну церкву, другі — в синагогу, треті — в костел.
В цей час у місті, як гриби після дощу, виникають лавки, магазини, перукарні, майстерні. На дому трудились шевці і кравці, в кузнях орудували ковалі. Гучний протяжний гудок, що долинав з паровозного депо, щоранку будив і кликав до праці весь робочий люд.
Повсякденне життя молодого міста перебувало під наглядом міської управи, яка складалася з пристава, урядника і поліції. Був утворений і почав діяти мирний суд. І хоч місто швидко зростало, школи в ньому ще не було. Тому дітям доводилося ходити в церковно-приходську школу села Доротичі.
У 1902 р. почало працювати Сарненське двокласне залізничне училище. Але не тільки залізничному транспорту, а й сільському господарству потрібні були кваліфіковані працівники. І у 1903 році в Сарнах відкривають двокласне сільськогосподарське училище, в якому працює 7 вчителів і навчається 353 учні: 210 хлопців і 143 дівчини. Це одне з найстаріших сільськогосподарських училищ не лише на Рівненщині, а й після Херсонського, яке було засновано у 1874 р. й на всій території сучасної України. Введення в дію училища дещо усунуло труднощі з навчання дітей, а крім того справляло благотворний вплив і на їх батьків. У них з’явився інтерес до освіти і культури. Водночас велось будівництво двох будинків під школу, яка стала до ладу в 1906 році. Зовні ці будинки нічим не відрізнялись від житлових, і тільки внутрішнє їх планування відповідало вимогам школи. Зрозуміло, що в той час Сарни мали зовсім інший вигляд, ніж тепер. Лише Залізнична вулиця, де розташовувалась школа, була більш-менш впорядкована. Радували своєю ошатністю і дерев’яні, але обшиті ззовні струганою дошкою і пофарбовані будинки, вздовж хідників росли акації і в’язи. Але інші частини міста виглядали досить непривабливо. Бо як уже згадувалось, забудова його велась не планово і хаотично, кожен будував усе на свій смак і лад. Отож вулиці кривляли, як заманеться, будинки на них споруджувались як завгодно, нічого не робилось по впорядкуванню цих вулиць. Ні мостових, ні тротуарів на них не було. З піщаного торфового ґрунту в суху погоду тут здіймались хмари пилу, а в негоду утворювалось багно. Особливо скрутно було пішоходам весною і восени, коли вулиці тонули у торф’яному місиві. Хоча подекуди прокладали дощані кладки, але ходити по них вночі було дуже небезпечно. Якщо людина оступалась, її ноги провалювались глибоко у болото. І там могли залишитись калоші, які на той час становили неабияку цінність. То й не дивина, коли на другий день на видноті власник загубленої калоші рився у багні, аби знайти свою втрату.
Раз на місяць у кінці вулиці Широкої влаштовувались ярмарки. Сюди селяни з усіх навколишніх сіл привозили на продаж різні сільськогосподарські товари, домашніх тварин і птицю, гончарні і бондарні вироби і багато ще чого. Як і на всякому ярмарку тут панував несусвітний гамір. Все, чим торгували, здебільшого продавалось не з надлишку, а від нестатків, бо селяни жили бідно. На вторговані гроші вони купляли газ, сіль, дрібний сільськогосподарський реманент та предмети домашнього вжитку.
Великі масиви лісу довкола Сарн привертали увагу лісопромисловців. І невдовзі, на південно-східній частині міста, було збудовано невеличкий лісопильний завод (тартак). З ближніх лісосік колоди дерев сюди доставлялись підводами, а з віддалених сіл:Тинного, Немович і Чудля — сплавом по Случі до села Доротичі. Тут їх витягували на берег і складали в штабелі, до яких від лісопилки підходила вузькоколійка. По ній колоди знову ж таки кінною тягою підвозились до місця розробки. Після паровозного депо лісопильний завод став другим більш-менш помітним промисловим об’єктом міста. Згодом поряд з лісопилкою побудували паровий млин, де мололи зерно, дерли крупу, робили рослинну олію, різали солому на січку. Більше джерел для вкладання капіталу не було і розвиток промислового виробництва у місті на цьому на тривалий час призупинився. Хоча торгівля і ремісництво і надалі розширювали сферу своєї діяльності. Продовжувалась і забудова міста.
У 1914 році біля міста, в районі Сарни-Ковель, з метою використання на науковій основі великих болотних масивів Поліської зони під сінокоси і пасовища, виробництво зернових культур і овочів, оздоровлення місцевості, поверхневого покращення лісів було організовано болотну дослідну станцію. Протягом багаторічної роботи, на станції працювали доктора, кандидати, доценти сільськогосподарських, біологічних наук. Сарненська науково-дослідна станція вважається однією з найстаріших в Україні, яка функціонує і по нині. Співробітники станції вивели нові сорти трав, що ростуть на торф’яниках та осушених землях, розробили рекомендації використання забруднених радіонуклідами земель.
За часів Першої світової війни Сарни були важливим стратегічним пунктом, де розміщувалися військові частини, госпіталі, склади з амуніцією. У 1916 р. в Сарнах побував автор «Пригод бравого солдата Швейка» Я. Гашек.
17 березня 1917 року у Києві було засновано Українську Центральну Раду на чолі з В. Винниченком та С. Петлюрою. Її головою було обрано Михайла Сергійовича Грушевського. Він був дійсно головою і ментором всього зібрання депутатів. Він стояв незмірно вище за своєю освітою, європейським тактом і вмінням керувати засіданнями. Члени засідання поштиво ставилися до свого голови: його називали “професором”, “батьком”, і навіть “дідом”. Перебуваючи на чолі Центральної Ради М. Грушевський боровся за право українського народу на державність. 9 лютого 1918 року уряд УНР і Мала Рада з залишками українських військ залишили м. Київ у зв’язку із наступом більшовиків і почали рухатися на Житомир, який зайняли 13 лютого 1918 року. Та збройні сутички з більшовиками тривали, тому на одній із нарад було вирішено, що уряд пробиватиметься через Коростень до Сарн. 19 лютого 1918 року до Сарн прибули ешелони з урядовими установами і Центральною Радою. Наше місто тимчасово стало місцем перебування центральних органів УНР.
Діяльність Центральної Ради в Сарнах викликає захоплення і повагу. Весь цей час вона не припиняла своєї законодавчої роботи і за цей період прийняла кілька важливих законів, пронизаних ідеєю зміцнення Української державності та її традицій. Серед прийнятих законів були: Закон про Уряд України, Закон про українське громадянство, Закон про адміністративний поділ краю на “землі”, яких мало бути тридцять, Закон про відновлення старої монетної одиниці Української держави – гривні, Закон про державний Український Герб – Тризуб.
Обурений нечуваною підступністю і лицемірством російських більшовиків, саме у Сарнах М. С. Грушевський пише свій публіцистичний твір “На порозі нової України. Очищення огнем”.
Станом на лютий в 1921 р. в Сарнах проживало майже 6 000 чоловік. Це було повітове польське містечко, яке жило лише залізницею.
За Ризьким мирним договором 1921 року територія Рівненщини відійшла до складу Польщі. 17 вересня 1939 – відповідно до пакту Молотова-Ріббентропа західноукраїнські землі ввійшли до складу колишнього СРСР.

Датою заснування Сарненського району вважається 4 грудня 1939 року, коли була утворена Рівненська область, і згідно з адміністративно-територіальним поділом тоді ж було створено 30 районних і одну міську ради в м. Рівне. Рішенням облвиконкому від 26 лютого 1940 р. в області організовано 56 перших сільських рад, а в містах Дубно, Сарни, Здолбунів, Костопіль, Корець, Остріг створені міські ради, підпорядковані райвиконкомам.
22 червня 1941 року мирне життя країни було перерване віроломним нападом Німеччини. 6 липня 1941 р. гітлерівці зайняли Сарни. З перших днів війни територія Сарненського району стала місцем запеклих боїв. Місто і прилеглі села піддавались нещадному бомбардуванню. Залізна колія, яка була годувальницею протягом попередніх десятиліть, стала прокляттям для міста в ці буремні роки: у перші ж дні війни Сарни були атаковані німецькими військами, а відступаючи з міста, фашисти знищили і залізничний вузол.
Захоплену територію гітлерівці почали освоювати як воєнну здобич. Першим жахом поліського краю стало влаштування тут концентраційних таборів, в’язнями яких були насамперед військовополонені, комуністи та євреї. Впродовж декількох днів фашисти зігнали в гетто декілька тисяч євреїв і 28 серпня 1941 р. розстріляли їх у лісі поблизу Сарн. Всього за період окупації фашисти розстріляли в Сарнах 13711 мирних жителів міста і сіл району.
У серпні 1941 року Гітлер визначив адміністративний поділ окупованих українських земель. Більшість територій Рівненщини, ввійшли до рейхскомісаріату “Україна”. Центром його стало місто Рівне. Рейхскомісаріат був поділений на шість генерал-комісаріатів (генеральних округів), які складалися з гебітів (округів) на чолі з гебітскомісарами. На Рівненщині було утворено п’ять гебітскомісаріатів: Сарненський, Костопільський, Рівненський, Здолбунівський і Дубенський. Протягом серпня-вересня на окупованій території облаштувалася німецька цивільна адміністрація: міські, районні і сільські управи, поліцейські, фінансові та інші органи. Окупаційні власті здійснювали широкомасштабну програму економічного пограбування краю. В руїнах лежали промислові підприємства.
Починаючи з 1942 року, масового характеру набрало вивезення молоді для примусових робіт до Німеччини, де “остарбайтери” були, по суті, каторжанами. Це перетворилося на справжнє полювання за людьми. Тих, котрі відмовлялися їхати, чекало суворе покарання. На примусові роботи до Німеччини було вивезено 1500 юнаків та дівчат Сарненщини.
Вибух війни сприяв і зростанню політичної активності українських національних сил. У 1941 році з села Немович де 28 червня було видано наказ №1, почала діяти «Поліська Січ» під проводом Тараса Бульби-Боровця, уродженця с. Бистричі, що на Березнівщині. В Сарнах було організовано окружну команду української міліції, а сам Т. Боровець стає окружним комендантом. Кадри для свого війська готують у створеній підстаршинській школі. Здійснюються напади на німецькі стратегічні об’єкти та комунікації в районі Сарн, Костополя, Людвиполя, Бережного, Рокитного. Перші бої УПА з німецькими окупантами викликали серед українського населення захоплення. Лави повстанців швидко поповнювалися добровольцями. Боротьба проти фашистів не тільки не послабила міць формувань Тараса Бульби-Боровця, а навпаки – ще більш мобілізувала, об’єднала кращі сили молодих людей, патріотично настроєну інтелігенцію. дивись по цій силці /http://nemovychi.blogspot.com/p/blog-page_4254.html/
У жовтні 1942 р. поблизу Степаня уродженець Полісся Сергій Качинський (псевдо Остап) теж сформував повстанський загін. Разом з іншими збройними загонами українських націоналістів, які утворилися в той час, вони прийняли назву Українська Повстанська Армія (УПА). Датою створення УПА вважається 14 жовтня 1942 року. 20 травня 1943 р. відбулася атака воїнів УПА на німецький гарнізон у с. Чудель, під час якої було вбито 30 німців. … «18 липня одна вишукальна група української самооборони звела на шляху Вілька — Яполоть в Степанському районі бій з німецькою жандармерією. Ворог втратив 19 чоловік убитими. Були ранені. Здобуто 3 кулемети, 6 маш. пістолів, далі — звичайні пістолі, рушниці, гранати, багато амуніції та бензину». «…В боях проти німецьких окупантів відділи УПА зайняли в місяцях березень — квітень 1943 р. містечка: Володимирець, Степань, Висоцьке, Дубровиця, Людвипіль (Соснове — Г. Б.), Деражне, Олика, Цумань, Горохів і ін. Німецькі загони скрізь розбито й розігнано»( «З хроніки подій на українських землях», рік 1943, збірка № 1).
11 січня 1944 року місто було звільнено від німецько-фашистських загарбників 397 і 143 стрілецькими дивізіями, які штурмом оволоділи містом, хоча бої йшли протягом 3 днів за кожну вулицю, за кожний будинок. Фашисти не хотіли здавати залізничний вузол, який мав важливе стратегічне значення для просування радянських військ
З визволенням Сарн, німці не припиняли бомбардування, особливо постраждала залізниця, хоча вокзал залишався неушкодженим. І сьогодні він немов невидимою ниткою зв’язує минуле і сучасне нашого міста.
Руїни і згарища залишила війна. Знавіснілий ворог завдав величезних збитків міському господарству, знищив і ту невелику кількість промислових підприємств, культурних і навчальних закладів, які були до війни. Почалася відбудова зруйнованого війною господарства. Відновила свою діяльність залізниця, а потяги, що йшли через місто, везли пасажирів у Варшаву і Москву, Брест і Ригу, Львів та Мінськ.
Уже в повоєнний час Сарни почали розвиватися як промисловий центр. Тут було збудовано чимало заводів і комбінатів.
У 60-х роках ХХ століття пройшло укрупнення районів і колишні Клесівський та Степанський райони ввійшли до Сарненського. Так, Сарненський район став за площею одним із найбільших в області. І сьогодні Сарненський район – один з найбільш економічно і соціально розвинених районів області.

Алма

Автор Савчин О.М.

 

About "АлМаС"

АлМаС
Цей запис був оприлюднений у правда. Додати в закладки постійне посилання.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s