Здається, вчора ми за парти сіли, аж глянь — вже сорок років пронеслись

У цій школі пролетіли десять самих щасливих років у житті

Зовсім скоро – через тиждень, два,  по Україні заголосять  останні шкільні дзвоники. Від їх переливів у думках зринають простенькі нотки, що линуть з глибин  самого серця:

— Роки шкільні так швидко пролетіли,нестримний час, мов птах, летить кудись. Здається, вчора ми за парти сіли, аж глянь — вже сорок років пронеслись.

Так, промайнуло 40 років з того часу, як ми закінчили Немовицьку середню  школу.  Зустрічаючи своїх посивілих однокласників, але водночас красивих зрілою красою, по-доброму заздрю їх молодечому запалу, бісикам в очах і бачу, що вони — ті самі Альоші, Колі, Петі, Васі Марусі,Віри і Тетяни , якими були майже півстоліття   тому.

У пам’яті постійно зринають обличчя тих, з ким навчався: кирпатих, веснянкуватих, чубатих, веселих, задиркуватих. Так хочеться усіх їх побачити, поспілкуватися, хочеться повернутися в далеку і безтурботну країну дитинства та юності… Здається, в душі залишився вчорашнім непосидою – десятикласником, який не міг дочекатися дзвоника на перерву, щоб стрілою вискочити на шкільне подвір”я і дограти, перерваний на час уроку, футбольний матч. Звісно, трохи соромно мені зараз перед молодим тоді класним керівником Нестором Всеволодовичем.

Ніби й не було десятків прожитих років. Але то тільки так здається. Підходиш до дзеркала і бачиш не безтурботного “футболіста”, а серйозного поважного чоловіка. У якого за плечима майже  шість десятків літ. Але ми в душі усе ті ж хлопчаки та дівчатка, якими були колись…

Сорок років пройшло, як відлунав для нас останній шкільний дзвоник у стінах рідної школи.
Як зараз пам’ятаю літо того далекого 1973 року. Десятий клас. Випускний вечір.  Якими ми були щасливими, красивими і молодими!І вмить стали дорослими . Дівчата  білих простеньких платтячках (не таких шикарних і дорогих як сьогодні)  відчували себе справжніми королевами. А ми, хлопці  у строгих костюмах  намагалися бути такими серйозними та солідними, якими не бачили нас за всі роки навчання. Не забудемо і зустріч сонця на світанку у теплих водах  Случа. Що не кажіть, тепер  ми переконалися, – то були найкращі і найщасливіші роки нашого життя.

Спогади, спогади… І, так би хотілося, хоч ще разочок прийти до школи   зі своїми  однокласниками!

Савчин О.М.