Навколо Тараса Боровця і нині точиться багато дискусій. Хто ж він був насправді — бандит, чи герой, політичний діяч чи анархічний отаман?
Довгий час основним джерелом для розуміння подій, пов’язаних із життям Т.Боровця, були його мемуари, що вийшли після Другої світової війни на Заході. Проте, як і багатьом мемуарам, цим роботам притаманні серйозні недоліки. Насамперед це — відсутність джерельної бази, що не дає змоги
названим вище працям мати документальний характер. Крім того, як вірно зазначив Є.Гринів у післямові до українського видання «Армії без держави», це «суб’єктивне твердження, втрачені деталі, а інколи пере-більшення чи інформація, яка сприйнята з третіх уст, а тому далека від дійсності»
Отож, спираючись на матеріали СБУ та спогади безпосередніх учасників, пропоную читачеві дещо інакшу версію життя цього суперечливого борця за незалежність свого краю.
Тарас (за деякими даними — Максим) Дмитрович Боровець народився
9 березня 1908 року в селі Бистрині Костопільського району на Рівнен-щині. Сім’я була багатодітною (дев’ятеро дітей) та малоземельною. У дитинстві за схожий на картоплину ніс, старші діти прозвали Тараса «Бульбою». «За цю зневагу, — писав перегодом Боровець у книжці «Армія без держави», — я дуже гнівався і суворо відбивався. Коли ж у школі прочитав гоголівського «Тараса Бульбу», то почав своїм ім’ям гордитися». Дитинство і юність його минули під впливом розповідей діда Уляна про трагічну історію України, про прадіда, котрий виступив разом з Мазепою на боці Карла XII протижорстокого Петра І.
Не маючи змоги навчатись у школі через скрутне матеріальне
становище сім’ї, Тарас Боровець наполегливо займався самоосвітою.
Ситуація на тогочасному Поліссі дуже сприяла політизації людей.
Після революції та громадянської війни величезні маси населення були буквально кинені у вир політичного життя. На Поліссі з’явилося багато партій, спілок, угруповань. Сприяло цьому також і те, що населення Полісся й Волині, особливо селянство, було православним. На думку ряду дослідників, православ’я порівняно з католицизмом є демократи-чнішим, сприяє розвою політичного плюралізму.
Значно сприяла політизованості поліського суспільства і близькість до
кордону з СРСР. Увесь «непевний елемент» концентрувався у прикордонних районах: і втікачіз СРСР, і ті, хто був не в «ладах» з польськими властями. У селі Бистричі був кам’яний кар’єр, де ці люди працювали. Керівництво кар’єру не цікавилося ні минулим своїх робітників, ні часто навіть їхніми документами. Тому там співвіснували прибічники різних політичних угруповань, представники багатьох національностей. Розмаїття думок і поглядів не могло не торкнутися і Тараса Боров ця.Вирішальну ж роль у залученні його до політики відіграв сотник Василь Раєвський. Він у 1932 році познайомив Боровця з полковником колишньоїармії УНР ІваномЛитвиненко.
Познайомившись із Боровцем, полковник Литвиненко розгледів у
ньому організаторські здібності й залучив до виконання своїх завдань. Саме за його дорученням Тарас декілька разів нелегально переходив кордон з СРСР. Там він на власні очі побачив організований більшовиками голодомор українського народу.
У цей же час, за порадою полковника Литвиненка і за допомогою
сотника Раєвського, майбутній отаман засновує невелику підпільну
організацію під назвою «Українське Національне Відродження», яку сам і
очолив. Слід зазначити, що ніяких архівних матеріалів чи згадок учасників цих подій щодо існування такої організації немає. Відсутні й документальні підтвердження з боку польської поліції, яка надзвичайно ретельно фіксувала діяльність будь-яких політичних сил на терені, маючи при цьому широку мережу шпигунів і провокаторів. Водночас польська поліція відзначила приналежність Тараса Боровця до ОУН.
У червні 1934 року українські націоналісти вбили польського міністра
внутрішніх справ Броніслава Перацького. Прокотилася хвиля арештів.
Захопила вона і Тараса Боровця. Крім зв’язків з ОУН, йому на суді було інкриміноване й написання книжки антипольського спрямування
«Пан депутат у Соймі». У ній він висміяв польську парламентську «демократичну» систему. Були у книжці також наскоки на високих посадових осіб. За це Боровця кинули на три роки в концентраційний табір у Картузькій Березі. Там він познайомився з багатьма відомими націоналістами, людьми різних політичних поглядів.
Польсько-німецька війна застала його у столиці Польщі. Там він
стає свідком напливу втікачів із Західної України, яка у вересні 1939 року
опинилась під контролем Червоної Армії.
Деякий час Тарас Боровець працює уВаршаві в допомоговому комітеті.
В його функції як секретаря входило влаштування біженців, їхнє
працевлаштування. На чолі організації стояв Юрій Липа. Проте через
напружені стосунки з керівництвом він залишає допомоговий комітет і
переїздить до Кракова. За іншими джерелами, його як секретаря
допомогового комітету «викинули» саме уенерівські діячі.
Заснування власного виробництва (у Кракові вугільного — за одними
джерелами, за іншими – у Холмі — виготовлення ікон) вказує на те, що
майбутній генерал-хорунжий відійшов від активної участі в політичному
житті. Але саме у краківському періоді діяльності Боровця є один важливий момент. За деякими публікаціями, він у цей час був агентом абверу — нацистської військової розвідки . Цей факт підтверджується й іншими джерелами. Хоча зовсім іншу картину своєї діяльності того часу подає сам Тарас Боровець. Так, у книжці «Армія без держави» він розповідає про те, що в листопаді 1939 року в м. Холмі відбулася нарада уенерівського керівництва, де її учасники дійшли згоди щодо повернення Тараса Боровця в Україну. Але в праці М.А.Лівицького «ДЦ УНР в екзилі між 1920 і 1940 роками» зустрічається зовсім інше твердження. «Тут належить між іншим зазначити, що якщо отаман Бульба-Боровець твердить, що він діяв за планом, випрацьованим генеральним штабом УНР, то в цьому випадку не йшлося про якийсь новий,спеціально для отамана Боровця випрацьований план, а про загальноприйняту ще в 20-х роках засаду штабу генерала Сальського», суть, якої полягала в тому
що на місцях в Україні потрібно було створити умови для захоплення влади в свої руки під час війни, ще до приходу чужих військ.
З огляду на наведені вище факти було б правомірним поставити під
сумнів правдивість викладених Боровцем матеріалів, особливо того, що
стосується його зв’язків з керівництвом УНР. Такий же сумнів — щодо
достовірності факту затвердження плану Андрієм Лівицьким — висловив
інший дослідник діяльності Боровця — Володимир Косик. В одній із своїх
праць він відзначав, що ніяких документальних матеріалів у колах УНР з
цього приводу не збереглося, не висловлювався з цього приводу і сам
Головний Отаман
1 серпня 1940 року він разом з Валентиною Кульчинською, дочкою
отця Євгена Кульчинського з Дермані — відомого діяча визвольних змагань 1917-1920 років, з допомогою полковника Литвиненка переходить кордон між Німеччиною і Радянським Союзом. За кілька днів блукань лісами й болотами Тарас Боровець таємно добирається до хати жителя хутораПогулянки, що біля містечка Степань, Кудрі Григорія Михайловича. До кінця вересня він нелегально залишався у нього. Кудря залучив до виконання доручень Боровця своїх знайомих і родичів.
Деякі німецькі документи свідчать про організаційну роботу, яку
проводив на Поліссі майбутній отаман у передвоєнні роки. Так, у звіті СП
і СД з окупованих територій указується: «Перед вибухом совітсько-німецької війни Тарас Боровець пробував організувати в Україні партизанський рух опору під назвою «Вільне козацтво» і навіть мав деякий успіх у вербуванні людей» . Зростанню кількісного складу прихильників Бульби-Боровця, сприяла тогочасна політична ситуація в Західній Україні. До 1939 року поліське населення значні сподівання покладало на прихід радянської влади. Цей факт підтверджують і свідки тогочасних подій. Так, письменник Р.Братунь писав: «Що ж до приходу
частин Червоної Армії, то він був з радістю сприйнятий населенням Західної України. Пам’ятаю, як люди вітали радянських воїнів червоними і жовто-синіми прапорами» . Але вже перед війною робітники і селяни, службовці та інтелігенція на собі відчули всі найлихіші прояви радянської влади. Крім того, розпуск КПЗУ та ряду інших політичних партій і організацій, що діяли на території Західної України, дав «козирну карту» Боровцю та його людям.
Йшов 1941 рік. Європа була охоплена полум’ям війни. Велась
підготовка до вирішального зіткнення двох найсильніших держав континенту— Радянського Союзу і Німеччини. А в цей час у далекій Сарненщині на Поліссі , у селі Немовичі, в клуні сільського вчителя Ющика Петра, керівник «Вільного Козацтва» вивчає «грамоту» партизанської боротьби. Про це, зокрема, він писав так: «Простудіювавши десятки разів об’єктивну оцінку боротьби і тактику отамана Махна, написану його ворогами, я вирішив прийняти її на майбутнє як основний закон бойової тактики наших повстанських відділів. Зводиться вона до одного речення — «3-під землі та під землю»
«ПОЛІСЬКА СІЧ»
↑З перших днів війни, змінивши своє псевдо з «Байди» на «отаман Тарас
Бульба», Боровець починає активну діяльність. «Напередодні окупації міста Сарни німецькими військами, він, з невеликою групою своїх прибічників, озброєних одним тільки пістолетом, роззброїв більшовицьку міліцію у Сарнах, і місто перейшло під його управління», — вказано у повідомленні з окупованих східних областей.
Інші джерела дещо інакше викладають події, пов’язані з діяльністю
Боровця на початку радянсько-німецької війни. Кентій А. (один з дослідників діяльності Бульби-Боровця) з цього приводу зазначав, що з початком «війни і німецької окупації Рівненщини Боровець прибув в обласний центр. Тут він зробив спробу вступити в міліцію, створену похідною групою ОУН(Б), але отримав відмову»
У кінці червня 1941 року під Сарнами, у селі Немовичі Тарас Боровець видає оперативний наказ № 1, в якому було сказано: «…створити невеликі повстанські загони і розпочати диверсійні акти в тилах Червоної Армії з завданням: 1. Висаджувати у повітря мости і лінії зв’язку. 2. Нищити транспортні засоби. 3. Збирати докладну інформацію про оборонні спорудження більшовиків і негайно пересилати мені або безпосередньо передавати на фронт німецьким частинам. 4. Не допускати мобілізації українців до Червоної Армії… Здійснювати диверсійні напади на більшовиків… Всюди захоплювати владу, творити міліцію, вивішувати жовто-блакитні прапори, організовувати урочисту зустріч німецьким військам»
На початку липня 1941 року за заслуги в боротьбіз радянською владою
його призначають комендантом української поліції Сарненського району. Майже одразу після цього Тарас Боровець звертається до штабу 213 німецької дивізії з проханням дозволити сформувати збройний загін у
кількості тисяча чоловік. 8 серпня 1941 року він отримує дозвіл . Свій військовий загін Боровець назвав «Поліська Січ»
Один з дослідників діяльності Бульби-Боровця Анатолій Жуківський
так трактує зміст цієї назви: «Низова «Поліська Січ» була неначе відлунням ще свіжої в пам’яті усіх українців західних земель «Карпатської Січі» — збройної військової формації Карпатської Республіки (1938-1939). А назва «Українська Повстанська Армія» нагадувала останню фазу визвольної війни 1918-1921 років, її вживав генерал Юрко Тютюнник для тих військових угруповань, які готувалися до відчайдушного 2-го зимового походу». Таким чином, назва військового формування наштовхувала на думку про те, що такі самі «Січі» постануть по всій Україні.
Після приходу радянських військ в Західну Україну частина поліського
козацтва, в основному мешканці Волині, розійшлася по домівках, а вихідці з Галичини — частково емігрували, решта ж стала на шлях терористичної діяльності проти радянської влади. В 1941 році з групою «вовків» через Г.Качинську (сестру Сергія Качинського, псевдо «Остап» — відомого українського націоналіста) зв’язується Тарас Боровець, який після приходу німців відновлює «Поліську Січ»
Існує також велика розбіжність поглядів щодо часу утворення
військового формування Бульби-Боровця, що, до речі, відмітив і Володимир Косик, один з дослідників його діяльності. Петро Мірчук, як і Микола Лебедь, заявляє, що УПА «Поліська Січ» була створена з приходом нацистів . В той же час О.Штуль-Жданович (Шуляк) подає у своїй роботі зовсім іншу дату: «Та чи це кому подобається чи ні, восени 1940 року Тарас Боровець закладає ПоліськуСіч як основу майбутньої повстанчої армії».
Офіційний бюлетень ОУН мельниківської течії — «Сурма» за червень
1942 року, називає Бульбу-Боровця головнокомандуючим первісної УПА.
«Партизанську боротьбу з окупантом розпочав отаман Тарас Бульба-
Боровець, який ще перед війною зорганізував «ПоліськуСіч»
Отже, щодо часу виникнення «Поліської Січі» маємо в основному три
погляди: 1. «Поліська Січ» була організована Бульбою ще в 1940 році. 2.
Перед радянсько-німецькою війною. 3. Після приходу в Україну німецьких військ. Ближче до істини, на думку автора, є останній погляд. Сам організатор «Поліської Січі» з цього приводу писав так: «Від 22.6.1941 року автоматично перестало існувати Українське Національне Відродження, а на його місці зродилася Українська Повстанська Армія»
Отже, якщо виходити з фактів, поданих Боровцем щодо діяльності УНВ до початку війни, то здається дивним сам процес розпуску організації. Бульба як керівник не наводить у своїх працях ніяких документальних джерел, з котрих би випливало таке рішення, а просто констатує: «Автоматично перестала існувати». Також є декілька версій того, як трактувати «Поліську Січ» — як зародок УПА, її повстансько-партизанську частину, чи як звичайне поліційне формування. Крім цього, є й інші запитання для дослідників. Коли Бульба почав повстанську діяльність? Якщо в 1941 році, то проти кого? А якщо в 1942 — то що він робив у 1941 році?
На моє ж переконання, УПА, як збройне формування, хоча і з доповненням «Поліська Січ», існувала і діяла, починаючи з літа 1941 року згідно Наказу №1. Тараса Боровця.
Інша справа — щодо назви «повстанська». Тут варто відзначити, що
повставати в 1941 році не було проти кого. Червона Армія відступала, на
поліському терені залишались тільки рештки регулярних військ, котрі
опинились в оточенні. Стосунки з німецькою владою на той час були цілком дружніми. Тому, либонь, можна вважати, що з самого початку «Поліська Січ» була формуванням поліційним, до тогож колабораціоні-стським. Боровець так пише з приводу статусу «Поліської Січі»: «Ми
представляємо військо УПА на офіційну «міліцію», організуємо в Сарнах
Окружну команду коменданта міліції, своїм заступником ставлю сотника Диткевича. Наша міліція, це не та міліція, що її дозволяють німецькі ортскоменданти…»
У Сарнах Боровець видає оперативний наказ № 2. У ньому вказувалось: «Згідно з наказом німецького військового командування в Сарнах… я приймаю командування українськими повстанськими загонами і організую самооборону від більшовицьких регулярних і партизанських частин»
З самого початку своєї діяльності Бульба боровся лише проти решток
Червоної Армії, які діяли на Поліссі. Центром опору радянських сил був
Олевськ, де залишились рештки військового гарнізону, що вцілів після боїв з есесівською дивізією.
Проте воювати з регулярними частинами, хоча і розбитими, було для «бульбівців» нелегким завданням. Особливо давалася взнаки відсутність старшинських кадрів. Тому в середині липня отаман від’їжджає до Львова на переговори з ОУН(Б) про співробітництво. Але переговори завершились безрезультатно з ряду причин. По-перше, тому що після проголошення 30 червня 1941 року української держави провідники ОУН(Б) були заарештовані нацистами. Крайове правління перестало існувати. Зосталися лише низові осередки. По-друге, їхні керівники «домагались ліквідації усіх організацій та підпорядкування їх членів тільки наказам бандерівської партії»
Звичайно, на такі умови Боровець пристати не міг. Проте у Львові він
зустрів свого земляка О.Ждановича, члена ОУН(М), який допоміг
організувати зустріч з Омеляном Сенником-Грибінським та Миколою
Сціборським . На переговорах з ними Боровець розповів про стан справ на
Поліссі, просив допомоги старшинськими кадрами. 5 серпня 1941 року між командиром «Поліської Січі» і представниками ОУН(М) було укладено угоду. Вона охоплювала ділянку військової співпраці, обминаючи політичну ідеологію». Провід Українських Націоналістів зобов’язався постійно допомагати УПА старшинськими кадрами. Одразу після переговорів 10 молодих старшин і підстарший, членів ОУН(М), поїхали з Боровцем на лісовий фронт.
Прибувши в розташування «Поліської Січі», Боровець-Бульба вів далі
підготовку наступу на Олевськ. У цей час загалом було завершене
структурне оформлення «Поліської Січі». В основу її було покладено
територіально-адміністративний принцип Радянського Союзу: «1. Головна команда. 2. Дві — чотири області становлять ОкружнуСіч за територіальною назвою — «Поліська Січ», «Волинська Січ», «Полтавська Січ».
Наприкінці серпня «Поліська Січ» оволоділа Олевськом. Туди через
деякий час був перенесений штаб. Величезна територія Слуцьк — Гомель — Житомир, опинилась під контролем Боровця і його формування. Німецьківійська обминули цю територію, а цивільна адміністрація ще не встигла взяти її під свій контроль. Тут на короткий час утворилася «Поліська республіка» зі своїми законами, військом, керівниками. «Здійснивши багато успішних операцій проти регулярних більшови-цьких частин, він (Боровець) налагодив зв’язок з німецькими військовими частинами», — читаємо в повідомленні з окупованих східних областей.
Від німецької армії він одержував накази на подальші операції, а також зброю і спорядження. Стосунки з представниками окупаційної німецької армії в керівника Поліської Січі були дружніми. Ситуація різко зміню-ється з приходом цивільної адміністрації.
Боровець, маючи під контролем військове формування, не збирався бути лише маріонеткою в руках німецьких політиків. Тому 9 листопада 1941 року, ведучи переговори в Рівному з генералом Кіцінгером, він ставить вимогу визнати «Поліську Січ» як українську військову частину. Крім цього, він запропонував організувати охорону Полісся і очищення лісів Чернігівщини від більшовицьких партизанів. Однак, усі вимоги Боровця було відкинено. Більше того, невдовзі окупаційна влада вчинила ще радикальніші заходи. 16 листопада 1941 року відбулася формальна демобілізація козаків «Поліської Січі», а 18 листопада до штабу форму-вання прибув із Житомира капітан німецьких військ СС Гічко. Він зажадав допомоги людьми для розстрілу єврейського населення. Сотник
Сиголенко, який перебував у штабі, сказав есесівцю, що не має права наказувати своїм козакам, позаяк загін уже розпущено. Крім цього, він
заявив, що козаки воюватимуть як воїни проти озброєних ворогів, а проти дітей, жінок, калік — ні.
Це був вияв непокори з боку бульбівців, тому, побоюючись репресій,
Боровець вирішив прискорити саморозпуск свого військового формування, що і було зроблено наприкінці листопада 1941 року. Одним з останніх своїх наказів Рада старшин присвоїла Тарасу Боровцю-Бульбі звання генерал-хорунжого. Формально «Поліська Січ» була розпущена, але командир із групою близько 100 чоловік таємно пішов до свого рідного лісу в районі між Костополем і Людвиполем, де заснував табір.
Першим наказом нового штабу, в грудні, було знято дописку «Поліська Січ»: територіальний принцип замінений на рухомо-рейдовий.
В лютому 1942 року Боровець зробив спробу почати переговори з
німецькою владою стосовно створення нової «Поліської Січі». Однак
переговори виявились безуспішними.
Після цього отаман відбув до генерал-губернаторства, де художник виготовив його портрет у формі ватажка «Поліської Січі». Фотографії з портрету були роздані населенню.
SP \ САВЧИНПОСТ 