Милим дамам, до свята
_________________________
З ребра Ви створені Всевишнім- В Адама що було не лишнім, Та був джельтменом наш Адам, Бо ж міг сказати: „Ні, не дам!” Не зрозуміти ті події, Бо ж не будо анестезії, Болі, які терпів Адам, Не знаю як й збагнути Вам. Хоч і завжди Ви кричите, Як тяжко Вам робити те, Щоб на світ Божий нас пустить: Ходить вагітною, родить. Та до чого отой психоз? Вам же дають якийсь наркоз… А як там мучився Адам! Словами я не передам. Та хоч ребра тоді лишивсь, Подарок класний получивсь. І не якесь там немовля – Красу побачив іздаля. Тож Єву міцно пригорнув І в райський сад удвох чкурнув. ************ З тих пір біжать, летять віки… Які ж тепер чоловіки? Ви розберіться до пуття, Яке було б без нас життя?! І хоч Ви Єві фору дали, В красі теж, звісно, обскакали- Хіба ж були в Єви помади, Чи косметологів поради? Про силікон вона й не чула, Що з ним робити й не збагнула б. Лиш райські яблука й Адам… Померти з скуки можна там! А в Вас – десяток біля ніг І кожен вірність Вам зберіг; Ми всі чекаємо той час, Щоб привітати гарно Вас.Ф. Наконечний