Милим дамам, до свята
_________________________
З ребра Ви створені Всевишнім-
В Адама що було не лишнім,
Та був джельтменом наш Адам,
Бо ж міг сказати: „Ні, не дам!”
Не зрозуміти ті події,
Бо ж не будо анестезії,
Болі, які терпів Адам,
Не знаю як й збагнути Вам.
Хоч і завжди Ви кричите,
Як тяжко Вам робити те,
Щоб на світ Божий нас пустить:
Ходить вагітною, родить.
Та до чого отой психоз?
Вам же дають якийсь наркоз…
А як там мучився Адам!
Словами я не передам.
Та хоч ребра тоді лишивсь,
Подарок класний получивсь.
І не якесь там немовля –
Красу побачив іздаля.
Тож Єву міцно пригорнув
І в райський сад удвох чкурнув.
************
З тих пір біжать, летять віки…
Які ж тепер чоловіки?
Ви розберіться до пуття,
Яке було б без нас життя?!
І хоч Ви Єві фору дали,
В красі теж, звісно, обскакали-
Хіба ж були в Єви помади,
Чи косметологів поради?
Про силікон вона й не чула,
Що з ним робити й не збагнула б.
Лиш райські яблука й Адам…
Померти з скуки можна там!
А в Вас – десяток біля ніг
І кожен вірність Вам зберіг;
Ми всі чекаємо той час,
Щоб привітати гарно Вас.
Ф. Наконечний
SP \ САВЧИНПОСТ 