Tag Archives: Лірика

Ф. НАКОНЕЧНИЙ. “ЕКСТРІМ ПОНЕВОЛІ”


Брати.                                                                                                    /Зліва Савчин О.М., Праворуч – автор книги Наконечний Ф.Й. /

        Ностальгічна журба за Малою  Батьківщиною у людини виникає тоді, коли вона довгий час перебуває від неї на відстані. Туга за рідним краєм притаманна кожному: і генію, і простолюдину. Думаю, не варто наводити приклади, їх море. А може не тільки людині, мабуть, це якось відчувають і брати наші менші.

              Ще малим хлопчиком почув, і пам’ятаю досі, слова мого батька, які  він чомусь частенько повторяв: «Де родилася коза, там солодка дереза». Тільки згодом зрозумів, чому ця істина так запала йому в душу. Бо він був довго відірваним від своєї домівки, від сім’ї, від звичних краєвидів рідного краю, від отієї  Малої  Вітчизни…

Читати книгу  → ЕКСТРІМ ПОНЕВОЛІ

Advertisements

Весна у селі


 

Весні радіє око,

Цвіт літає, наче пух,

Лелеки парадним кроком

Проводжають в полі плуг

———————————- Читати далі

СВІЧА


СВІЧА

Знаю, від Початку до Кінця,
Не довгий у людини вік.
Усі відходять до Творця,
Коли років спливає лік
————————————-
Так вже склалося в природі,
У кожного горить своя свіча,
Коли боги пішли, – від тоді
Од “Вічного” не знайдено ключа
—————————————
Лишаються дві дати на плиті,
В яких змежоване буття
Й все набуте при житті…
І все… Нема вже вороття
——————————
Догорить свіча і підем ми,
У темінь, безвість й небуття
Те, що колись було людьми
В душі страждає каяттям

Земляки, полісяни,краяни


Лелеки,лелеки,лелеки            
Случ зажурився внизу
Переливі гармоні далекі,
Навіки в собі пронесу
 
Тополі, тополі, тополі,
На вуличках в”юнких села,
Хліба колосяться у полі
І хвилею льон виграва
 
Селяни, селяни,селяни,
Спини,як гнули ,так гнуть
Земляки, полісяни,краяни
Як колись, так і нині живуть

Зустріч на Проводи


На Проводи поїду я додому, 
До брата, батька й мами я зайду,
В поклоні схилюся їм земному
І слова потрібні там знайду

————————————-

 Трудна та буде зустріч наша,
Як й розлука була та трудна,
Бо ж горя повна чаша
Не згіркла й досі ще до дна
——————————————
 Не ходитимуть з нами вже ніколи,
Не побачать більш блакитних хмар,
За селом у чистім полі
Покояться Поліна, Вася і Макар,
————————————————
 Свічки на могилах поставлю їм,
Квіти на горбик покладу,
І про себе там я розповім,
Про все по черзі й до ладу
——————————————-
 Поряд, невістки пам”ятник стоїть,
Наше горе з неї почало свій лік,
Свіча  від вітру мерехтить
Віск стіка, мов сльоза з повік
———————————————
В граніті, в строгих лицях,
Камінний докір лиш застиг,
Що рідко образ їхній сниться
І не часто згадую вже їх