ЧОМУ БОРОВЕЦЬ ЗАМОВЧУВАВ КОСТОПІЛЬСЬКУ СІЧ?


 Картинки по запросу костопільська січ

Виявляється на Поліссі було дві Січі – “Сарненська” і “Костопільська”. Перша була створена в селі Немовичі , яке розташоване поблизу м.Сарни, де 28 червня 1941 року  Тарас Боровець /Бульба/ видав свій перший наказ. “Костопільська Січ” була створена  на початку липня 1941 року і мала підготувати військове формування, вояки якого у подальшому мали вести боротьбу проти більшовиків і нацистів за “Самостійну Україну”.

Ті буремні і вже далекі події літа 1941 року на  Поліссі ще чекають свого уважного та вдумливого дослідника. Адже вони промайнули дуже швидко, затерлися у пам’яті учасників, залишилися лаконічними текстами на шпальтах тогочасних газет чи окремими вкрапленнями у звітах Організації українських націоналістів (бандерівської фракції).

Багатьом відома розрекламована Тарасом Боровцем історія “Поліської Січі”, але мало хто знає що поруч з нею існувало інше військове формування, яке у той час отримало назву “Костопільська Січ”.

У липні 1941 року на Костопільщині місцева мережа ОУН(б), яку очолював Григорій Рибак, організовує проголошення Державності, у кожному районі Костопільської округи.

Місцеві оунівці вирішили скористатися тим, що німецькі підрозділи у цьому регіоні майже не затрималися, а окупаційна адміністрація ще не була створена. Відповідно, можна було спробувати утворити місцеву українську адміністрацію, міліцію та інші подібні органи місцевого самоврядування.

 Приміщення польської школи в м. Костополі, яке використовувала “Костопільська Січ” в 1941 році.

“Дня 8.VII. появилися в окрузі плякати, які проголошували Самостійність України… Під жовто-блакитним прапором на церковних сходах зібралась покликана ОУН президія. В імені Окружного Проводу ОУН друг Рибак Гриць відкрив збір громадянства й передав слово другові Луцикові А.”.

Після того Григорій Рибак прочитав текст Акта проголошення Української Держави. Також було оголошено список тимчасового керівництва Костопільського району. На чолі району став Дмитро Серветник, а комендантом міліції призначено оунівця Павла Шидловського.

У період з 7 по 12 липня проголошення Державності за ініціативи місцевого керівництва ОУН(б) відбулося в містечках: Деражне, Степань, Бережниця, Дубровиця, Сарни, Березне та Володимирець.

Активний учасник цих подій Роман Петренко (насправді Євген Татура) у спогадах торкнувся цих подій:

В перших числах липня до м. Костополя прибув Андрій Луцик. Який на доручення рівненської обласної управи мав очолити окружну управу в м. Сарнах. Перше величаве проголошення Акту 30-го червня відбулось при велику здвизі народу, в м. Костополі.

Після Служби Божої і молебну патріотичні промови виголосили о. Стефан Всильців і А. Луцик. Подібні мітинги були проведені в сусідніх містечках на північ від м. Костополя.

Вдалося зареквірувати в Івановій Долині мале пожежне тяглове авто… Цим кольоритним (це авто було яскраво червоне) транспортом, ми втрьох – “Гриць”, А. Луцик і я – виїхали до інших місцевостей, висилаючи кожночасно наперед людей, щоб повідомляли населення, приготовляли священика…

Слідуючим місцем проголошення після м. Костополя було старе історичне поселення з 16-го століття м. Степань”.

Газета “Самостійність”, 1941 рік.

З газети “Самостійність” дізнаємося, що вже 6 липня у Костополі організовано відділ Української народної міліції (УНМ), який почав роззброювати залишки радянських військових частин.

Крім того, було організовано команду самоохорони міста, яка видала ряд наказів до місцевого населення. У подальшому новоутворена Костопільська окружна управа адміністративно охопила 5 районів – Костопільський, Деражненський, Степанський, Березнівський та Людвипільський.

У кожному з цих районів формувалися районні відділи УНМ, підпорядковані окружному керівництву у м. Костопіль.

20 липня у Костополі відбулася нарада керівників районних управ, що увійшли до складу однойменної округи. Предстаників з 5-ти вищезгаданих районів поінформовано, що вже організовано окружний відділ державної безпеки, якому підпрядковувались відповідні міські та районні і сільські народні міліції.

Підставою для їх формування були вказівки з м. Рівне та відповідні інструкції:

“На очищеній з ворожих сил території ОУН творить міліцію, парамілітарні організації та стабільні військові частини і всі необхідні для нормального функціонування державного життя установи… Коли терен опановано, тоді військо перебирає тільки військові справи терену, а всі інші питання мають належати до компетенції цивільної влади”.

“З місця переформувати повстанчі загони в регулярні частини. До співпраці в тому напрямку притягнути усіх старшин, підстаршин і рядовиків-українців Червоної армії. Притягати теж бувших польських старшин-українців та старих старшин УГА і УНР, оскільки вони ще в військовій формі”.

Окремо у цьому документі зазначалося, що “служба безпеки – це другий важливий державний сектор, що його ОУН мусить, по змозі як найсильніше опанувати. Усе керівництво місцевими підрозділами Служби безпеки мусять бути в руках ОУН.На командантів Народної міліції, як органу Служби безпеки та керівників окремих відділів, давати найпевніших, випробуваних членів. Також усі апарати і кадри СБ, а передовсім її військові і політичні відділи обсаджувати якнайбільше членами ОУН. В районі, окрузі Службою безпеки кермує районовий, окружний комендант Народної міліції”.

 Командир “Костопільської Січі” полковник армії УНР Іван Лиходько (крайній ліворуч)

Ці ж інструкції передбачали, що в кожному районі має діяти озброєний курінь чисельністю 800-900 людей. Такий курінь повинен об’єднувати три сотні стрілецькі та одну сотню кулеметну, а також сформувати кінний відділ (50-100) вояків. Учасники мають носити жовто-синю опаску на лівому плечі.

Але насправді, у жодному районі Костопільської округи таких великих формувань не було створено. На Поліссі цій структурі та чисельності наближено відповідали “Костопільська Січ” під командуванням полковника Івана Лиходька та “Поліська Січ” Тараса Боровця (отаман Тарас Бульба), яка з кінця серпня 1941 року перебазувалась у м. Олевськ Житомирської області.

На початковому етапі імпровізовані підрозділи “Костопільської Січі” вступали у бій з окремими групами червоноармійців чи відступаючих груп енкаведистів.

В одному зі звітів повідомляється, що 31 липня 1941 року відбувся бій міліції в містечку Степань. 100 міліціянтів на чолі з полковником Лиходьком розбили супротивника. У результаті сутички 8-ро більшовиків було вбито, 8-ро взято у полон.

 

Те що Т. Боровець та І. Лиходько були знайомі і час від часу зустрічалися, підтримували дружні стосунки, зовсім не означає, що “Костопільська Січ” входила до складу “Поліської Січі”.Можливо саме тому Боровець залишив Сарненщину і перебазувався в Олевск, щоб не зажати один одному.
Більш імовірно, що Т. Боровець намагався перетягнути уенерівських старшин (полковника І. Лиходька, підполковника О. Новицького та сотника О. Даниленка) з Костополя до себе в “Поліську Січ”, оскільки мав серйозні проблеми з командними кадрами. Але це Т. Боровцю в той час зробити не вдалося.У липні–серпні 1941 року І. Лиходько та Т. Боровець мали аналогічні посади – керівників служби безпеки (міліції) відповідно у Костопільській та Сарненській округах, які адміністративно межують між собою.

Ще одним аргументом окремішнього існування “Костопільської Січі” від “Поліської Січі” є те, що Т. Боровець у книзі “Армія без держави” жодним словом не згадав це військове формування, хоча прекрасно знав про його існування.

Воно й зрозуміло – її створили конкуренти-бандерівці, то для чого згадувати їхні заслуги.

Крім того наявність інформації про “Костопільську Січ” підривала б всю концепцію Т. Боровця про його виняткову роль як єдиного ініціатора та засновника військових формувань на Поліссі у 1941 році.

Один з керівників ОУН(б) на Волині та Поліссі Федір Воробець-“Верещака”, затриманий радянськими карально-репресивними органами на початку 1946 р. зізнався на допиті, що на початку німецько-радянської війни в 1941 році обласний провідник ОУН(б) на території Рівненської області Омелян Грабець-“Вовк” призначив його по лінії ОУН(б) комендантом куреня “Січі” на Костопільщині.

Він стверджував, що історія цього формування завершилась у листопаді 1941 року: “З 15 листопада 1941 року я у  зв’язку з репресіями з боку німців перейшов на нелегальне становище…”.

Нагадуємо, що офіційний наказ про розпуск “Поліської Січі” має дату 16 листопада 1941 року. У подальшому “Костопільська Січ” була перетворена німцями на поліційну школу.

Один з мешканців Степанського району, який був агентом радянських карально-репресивних органів під псевдонімом “Кущинський”, у бесіді з оперативним працівником влітку 1946 року стверджував, що існувало дві “Січі” – Поліська чи Сарненська і Костопільська. Остання перейшла на бік бандерівців.

 

Основна маса молоді, що вишколювался в “Костопільській Січі” у кінці 1942-го – на початку 1943-го років опинилася у лавах перших відділів УПА, які організували Микита Скуба-“Лайдака”, Адам Рудик-“Шавула”, Леонід Борейчук-“Стрибайло”, “Шпак”, “Павук” та інші командири.

 

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s