Західна Україна і польська окупація


Польська окупація Західної України в 1918-1939 роках. Як це було

Характер польського режиму не був демократичним. Головні його ознаки – авторитаризм з окупаційними особливостями управління. Також на Галичину переселяли польських ветеранів, яким за кілька років передали 12% усіх земельних угідь.

У публіцистиці нерідко простежується ностальгія за «цивілізованого європейського світу», створеному польською владою після Першої світової і знищеному радянською в  1939-1941 роках.

 

Доходить навіть до тверджень про позитивний результат польського панування в регіоні протягом 1918-1939 рр, заперечується його окупаційний характер, мовляв, приєднала Західну Україну (Східну Галичину і Західну Волинь) не Польща, а Рада послів Ліги Націй [міжнародна організація, що виникла після Першої світової війни на чолі з переможцями – Британією, Францією, Італією і Японією – ІП] в 1923 р, а поляки розвинули міста, забезпечили економічний і культурний розвиток.

В тему: Національна боротьба в Західній Україні – короткий курс ОУН-УПА. Частина 1: до Першої світової

Підсилюють такі твердження існуючу у Львові анекдоти про «перших совітів», які в унітазах мили руки, а дружини комісарів в пеньюарах ходили в Оперу.

Однак характер польського режиму не був демократичним. Головні його ознаки – авторитаризм з окупаційними особливостями управління.

Парад Війська Польського у Львові.  Схоже, марширують улани - кіннота, озброєна карабінами і піками.  Ці та наступні фото - з архіву Центру досліджень визвольного руху (якщо не вказано інше джерело)

Парад Війська Польського у Львові. Схоже, марширують улани – кіннота, озброєна карабінами і піками. Ці та наступні фото – з архіву Центру досліджень визвольного руху (якщо не вказано інше джерело)

Характер окупаційної влади історики визначають за такими критеріями:

– Встановлення контролю над територією шляхом військової інтервенції;

– Проведення політики (в сферах політичного, економічного, культурного життя) на захоплених землях в інтересах окупаційної влади;

– Придушення національних виступів місцевого населення на окупованій території силовими методами (створення оперативних спецпідрозділів, використання регулярної армії, мережі спецустанов пенітенціарної системи);

– Цілеспрямована політика національної асиміляції;

– Обмеження доступу жителів окупованій території до вищих державних посад;

– Депортації місцевого населення окупованих територій;

– Залучення місцевого населення до служби в збройних силах держави-окупанта.

Відмінність 36-го піхотного полку за участь в «руською» (тобто польсько-української) війні 1918-1919 рр Фото: www.znak-auction.ru

Відмінність 36-го піхотного полку за участь в «руською» (тобто польсько-української) війні 1918-1919 рр Фото: http://www.znak-auction.ru

Отже, розглянемо ситуацію за вказаними пунктами.

1 листопада 1918 року на руїнах Австро-Угорської імперії в Львові виникло українська держава – Західно-Українська Народна Республіка, яка в свій день народження розпочала війну проти поляків, які хотіли взяти під контроль Галичину.

Польське повстання у Львові отримало підтримку від уряду новоствореної Другої Речі Посполитої Польської і переросло в міждержавне війну.

Ця війна тривала до літа 1919 року і завершилася поразкою Української Галицької Армії від Армії Галлера [польське військо чисельністю близько 80 тисяч солдатів, сформований на території Франції зусиллями Антанти і США для війни проти більшовицької Росії – ІП].

Після цього уряд ЗУНР виїхав за кордон, УГА відступила за Збруч на допомогу Дієвої армії УНР у війні з більшовиками, а польські війська окупували Західну Україну.

З інструкції комендатури державної поліції про порядок проведення затримання.  1922 рік.  Помітили - руки вгору!  - По черзі до обшуку ...

З інструкції комендатури державної поліції про порядок проведення затримання. 1922 рік. Помітили – руки вгору! – По черзі до обшуку …

Після радянсько-польської війни в 1921 р Ліга Націй, слідуючи пунктам прем’єр-міністра Великобританії Девіда Ллойд Джорджа, пішла на поступки голові Комітету політичної еміграції Костю Левицькому (колишньому керівнику уряду ЗУНР) та погодилася визначити міжнародно-правовий статус Галичини в 1922 році.

Йшлося про проведення референдуму в регіоні з питання його статусу і про надання політичної автономії краю у складі Польщі. Однак в 1923 р Рада послів затвердив східний кордон Польщі без референдуму з пропозицією польському уряду надати автономію Галичини, яку останнім відкинуло.

Незважаючи на те, що статус Західної України в складі Польщі до 1923 не був визначений, а сам край перебував під протекторатом Ліги Націй, польська влада відчували себе тут господарем.

Інкорпораціонние процеси ширилися і супроводжувалися утисками у всіх сферах діяльності.

У 1918 р була ліквідована політична автономія краю – Галицького крайового сейму та Крайової Виділ (місцевий бюджет) були скасовані.

У сфері освіти від 16 серпня 1919 року було запроваджено заборону вчитися в університетах Львова українській молоді, яка прийняла польське громадянство, але не відбула військової служби в польському війську.

... Обшук - віч-на-землі - наручники

… Обшук – віч-на-землі – наручники

У 1920 р польською владою була проведена нелегітимна перепис населення Західної України з метою призову українців в 1921 р на службу до Війська Польського.

З березня 1920 року в офіційному діловодстві був введений термін «Малопольске всходня» і заборонено вживання назви Західна Україна.

Також замість етноніму «українець» ввели стародавнє визначення часів Речі Посполитої – «русин», «рускі» і «Русинська».

В органах місцевого самоврядування шляхом ускладнення процедури виборів відповідно до закону від 23 березня 1933 року була обмежена кількість українців.

Накладено заборону та обмеження на діяльність українських громадсько-політичних, культурно-освітніх і спортивних організацій і товариств: «Пласт» заборонили в 1928 р на Волині, а в 1930 р – в Галичині, товариство «Січ» – в 1924 р, діяльність «Сокола» – обмежили лише територією Галичини.

Відбулися численні погроми «Просвіти» під час політики пацифікації [дослівно «умиротворення» – ІП] 1930 р встановлений жорсткий контроль за діяльністю освітнього товариства «Рідна школа».

А ось як це виглядало на практиці.  Пацифікація українців, 1934 рік.  Фото з сайту польських дослідників.  У коментарях пишуть, що серед людей у формі є і поліція, і військові

А ось як це виглядало на практиці. Пацифікація українців, 1934 рік. Фото з сайту польських дослідників. У коментарях пишуть, що серед людей у формі є і поліція, і військові

В системі виконавчих органів державної влади керівні посади займали виключно поляки, а в законодавчих органах польської влади (сеймі і сенаті) участь українців ускладнювала нова конституція Польщі від 1935 року.

Тим часом, це відбувалося при укладанні політичного миру між польським урядом та Українським національно-демократичним об’єднанням [ УНДО  – українська легальна партія, єдина парламентська, її депутати представляли інтереси українців в Сеймі] – т.зв. політики «нормалізації».

Окремим засобом утвердження окупаційного режиму служила розгалужена система державної поліції. До її правоохоронним функцій додалися і функції політичного тиску: з 1921 р поліція розслідувала політичні справи, щоквартально готувала звіти про настрої українського населення, давала характеристику політичним і громадським організаціям.

В тему: Національна боротьба в Західній Україні – короткий курс ОУН-УПА. Частина 2: 1914 – 1940

Йшов стеження за українськими службовцями, звіти містили інформацію про конкретних осіб, їх національному та соціальне походження, членство в політичних і громадських організаціях і «ступінь небезпеки», яку вони представляють для польської влади.

Наприклад, ось що писали про українця, який працював на львівській пошті в липні 1931 року: «Костишин – русин, займав посаду в Українській раді в 1919 р за часів української війни, керівник відділу листів. Знаходиться в контакті з українськими організаціями. У передвоєнний час відомий як затятий гайдамака [прихильник незалежної української держави – автор]. Необхідно його вислати на пенсію ».

Подібний нагляд був встановлений навіть за членами вищезгаданої УНДО.

У штаті державної поліції була введена посада «конфідента» – таємного агента, завданням якого було постачання поліції інформацією про антидержавні дії.

Його робота зводилася до спостереження і опису українських національних святкувань, зокрема, Свята героїв (вшанування могил Січових стрільців, що супроводжувалися панахидами і патріотичними виступами).

Конфидент Скварецкій запротоколювати 11 червня 1923 року український «релігійно-маніфестувати похід», який пройшов 23 травня 1923 року.

У цьому протоколі, крім опису самої акції, її учасників і короткого змісту їх промов, була оцінка ситуації в середовищі української громадськості: політичні погляди, методи реалізації цих поглядів, активні і впливові українські організації.

Уривок з спецдоносах конфідента Скварецкого про проведення «релігійно-маніфестірованіе походу» в Станіславі (нині Івано-Франківськ) 23. травня 1923 року

Уривок з спецдоносах конфідента Скварецкого про проведення «релігійно-маніфестірованіе походу» в Станіславі (нині Івано-Франківськ) 23. травня 1923 року

Агент констатує поділ української інтелігенції на дві частини.

Перша з них «схильна до мирного співіснування з польською громадою в межах Польської держави», а друга частина, будучи значно активніше, діє в напрямку «створення незалежної України». Учасниками останньої групи є переважно молода українська інтелігенція, яку очолюють священики.

А вже в  30-х роках поліція від протоколів і звільнень переходить до рішучих дій щодо розгону мирних демонстрацій за допомогою кінної муніципальної поліції.

У державній поліції були створені спеціальні відділи (2-й і  4-й відділи), завданням яких було придушення виступів проти польської влади.

Другий відділ, т.зв. «Двуйка», був контррозвідувальних і направляв свою діяльність проти Комуністичної Партії Західної України ( «п’ята колона» СРСР). IV відділ Головної комендатури державної поліції (Vydział IV Głównej Komendy Policiji Państwowej) – переважно спрямовував слідчу діяльність проти Організації Українських Націоналістів, яка мала на меті створення незалежної української держави.

Слід зазначити, що в кримінальному кодексі тогочасної Польщі не існувало поняття політичного злочину, так як це було в радянському (особлива частина КК УРСР – «контрреволюційні злочини» з сумно відомої 54-й статтею). Однак у внутрішній документації поліції застосовувався термін «антидержавний».

При арештах польська поліція відзначалася брутальністю та застосуванням фізичних тортур до заарештованих українців. Навесні 1931 року арештованого крайового лідера ОУН Степана Охримовича підданий слідству з застосуванням тортур. В результаті С. Охримович помер від побоїв.

Юліана Головінського (1894-1930) - крайовий комендант Української Військової організації та командир "Летючої бригади» УВО (1924-1926), крайовий провідник ОУН (1930).  Фото 1920-х рр

Юліана Головінського (1894-1930) – крайовий комендант Української Військової організації та командир “Летючої бригади» УВО (1924-1926), крайовий провідник ОУН (1930). Фото 1920-х рр

Але були і безпрецедентні випадки: в 1930 р арештованого Юліана Головінського [на фото вишe], крайового провідника ОУН, поліцейські вивезли зі Львова до Бібрки та без суду і слідства розстріляли, прикутого до дерева. Офіційна версія: убитий при спробі до втечі.

Щоб захистити українців, 22 березня 1932 року Юрій Березинський вбив у Львові підкомісар Еміліана Чеховського, керівника бригади по боротьбі проти антидержавних злочинців, який відзначався грубою поведінкою на допитах і не гребував побиттям молодих дівчат, які поширювали оунівські листівки.

Ще з 1919 р на Західній Україні було введено надзвичайний стан (постійна готовність армії до придушення повстань, обмеження в пересуванні, комендантська година). Особлива активність силовиків була в 1923 р – готувалися до придушення повстання проти рішення Ради послів Ліги Націй.

А у вересні-листопаді 1930 в сумнозвісній «зачистці» (приниженні на національному ґрунті, залякування, побиття, обкрадання українського населення з метою зменшити його політичну і національну активність і підтримку ОУН) було задіяно близько 2000 поліцейських і кілька уланських ескадронів 6 го корпусу Війська Польського.

Для проведення судочинства в Польській державі було введено кілька видів судів.

З 1918 р існували надзвичайні військово-польові суди (sąd doraźne), за тодішньою термінологією їх називали «нахабними судами» (швидкими судами).

«Нахабні суди» проіснували до 1934 р розглядали справи і виносили вироки протягом 12 годин, а апеляцію можна було подати протягом 24 годин (у Великопольщі – протягом 48-ми).

Оголошення для українців про розширення повноважень діяльності «нахабних судів» в Галичині від 10 листопада 1922 року

Оголошення для українців про розширення повноважень діяльності «нахабних судів» в Галичині від 10 листопада 1922 року

Цим судам у 1920 році було надано право виносити смертні вироки, і саме такий суд в 1932 році засудив до смертної кари через повішення українських націоналістів Василя Біласа і Дмитра Данилишина. В апеляції було відмовлено.

Взагалі польська система судочинства була активно залучена в політичні репресії в регіоні: «нахабні суди» розглядали справи проти політичних противників польської влади. Інший вид цивільних судів – окружні – розглядали справи «злочинів» наступного характеру: тиражування та розповсюдження нелегальної літератури або листівок антипольського змісту.

Для ізоляції та перевиховання «небезпечних українців» з ОУН в 1934 р був створений концтабір для політичних в’язнів в містечку Береза-Картузька (тепер смт. Береза в Білорусі).

Одним з перших його в’язнів був Дмитро Грицай – майбутній генерал УПА і шеф Головного Військового Штабу УПА. Серед відомих в’язнів табору були Роман Шухевич , Іван Климів і багато інших. Концтабір планувався як тимчасовий (на один рік), проте вигідність його існування забезпечила діяльність концтабору до кінця Другої Речі Посполитої.

Для ізоляції небезпечних існувала в’язниця-монастир Святий Хрест (Свента Кжіж, 1884-1939). Сюди на довічне ув’язнення відправили в 1936 р Степана Бандеру та Миколу Лебедя.

Дмитро Данилишин, Василь Білас і Мар'ян Жураківський у Львівському повітовому суді.  1932 р

Дмитро Данилишин, Василь Білас і Мар’ян Жураківський у Львівському повітовому суді. 1932 р

Цікаво, що колишні бойовики Польської Соціалістичної партії, соратники маршала Пілсудського по революційній боротьбі, надішлють тодішньому президенту Польщі Мосціцький телеграму з проханням «помилувати в ім’я людських принципів трьох українців, засуджених нахабним судом у Львові до смерті і які в своєму переконанні боролися за волю свого народу ».

Помилують тільки Жураковського – йому дадуть 15 років. Біласа і Данилишина повісять 23 грудня 1932 року, і вони стараннями пропагандистів ОУН стануть іконами для української молоді Галичини.

Польська політика втручалася і в церковні справи, особливо на Холмщині, де поширена була православна церква. Не маючи протекції, вона стала зручною мішенню.

До 1938 року близько 150 православних церков були закриті, а церковні землі конфісковані. Зате будували польські костели.

Не допомогло і заступництво митрополита Української греко-католицької церкви Андрея Шептицького, який звертався до Ватикану з вимогою припинити окатоличення (= полонізацію) краю. Частина церков, які перейшли під юрисдикцію УГКЦ, було врятовано.

Українська освіта теж зазнало значних втрат. У Львівському університеті були скасовані викладання українських студій, які були започатковані ще в час австрійського панування. Кількість студентів-українців було обмежено.

З  1930-х рр почався наступ на середню освіту – гімназії, де активно вводилося викладання предметів польською мовою. Походив суворий нагляд за діяльністю вчителів.

Польська влада проводила активні асиміляційні процеси, почавши т.зв. політику Осаднічества. У Західну Україну направляли сім’ї польських військових, переважно ветеранів польського-української війни 1918-1919 рр, де їм надавалися (забираючи в попередніх власників) землі для створення колоній з усіма соціальними вигодами.

Оголошення про заборону проводити громадянські заходи з нагоди річниці битви козаків і поляків під Берестечком.  Мінімальне покарання - 500 злотих штрафу або 2 тижні арешту, «якщо вчинок не підлягає більш суворому покаранню».  1935 г. З музею Берестецької битви в с.Пляшева на Рівненщині

Оголошення про заборону проводити громадянські заходи з нагоди річниці битви козаків і поляків під Берестечком. Мінімальне покарання – 500 злотих штрафу або 2 тижні арешту, «якщо вчинок не підлягає більш суворому покаранню». 1935 г. З музею Берестецької битви в с.Пляшева на Рівненщині

Така політика породжувала жорстоке соціальну нерівність і корупцію, оскільки українці на своїх етнічних землях опинилися в пригнобленому становищі.

На 1938 рік створено 35 000 господарств осадників (всі на Тернопільщині та Волині), яким належало 12% всіх земельних угідь.

Депортації українців в зазначений період не проводилися, проте в  1930-х в середовищі польських націонал-демократів були настрої здійснити і такий план. Ці наміри були відображені в таємному постанові Ради міністрів від березня 1939 року щодо депортації українців з етнічних земель в Західній Польщі.

Початок Другої світової відклало втілення цього плану. А в 1947 р польська комуністична влада в рамках операції «Вісла» все ж депортує всіх українців з їх етнічних земель, що опинилися в складі відновленої Польщі.

Діяльність польського окупаційного режиму мала на меті знищення національної свідомості українців в Західній Україні.

Польські політики інструментом «консолідації держави» вибрали терор і утиски, чим викликали ксенофобію між двома націями, яка вже через кілька років вилилася в жорстоку війну. Війну, яка розпочалася під час Другої світової і протривала на кілька років довше …

На щастя, це вже в минулому.

Ігор Дерев’яне, історик, науковий співробітник Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького»; опубліковано у виданні «Історична правда»

Переклад: «Аргумент»


В тему:

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s