Чому Т.Боровець “забув” у своїх спогадах висвітлити сарненський період?


Результат пошуку зображень за запитом

Сарни взято…

Скупий фактичний матеріал ще й до сьогодні не дозволяє дати остаточну оцінку життю і діяльності Т.Боровця.  Дослідникам доводиться буквально по крихтах аналізувати фактичний матеріал, що трапляється в архівах, публіцистичній та мемуарній літературі. Довгий час основним джерелом для розуміння подій, пов’язаних із життям Т.Боровця, були його мемуари, що вийшли після Другої світової війни на Заході: «Кредо революції» (Париж, 1946), «Збройна боротьба України (1917-1950)» та «Армія без держави», яка була видана у 1981 році в Канаді й запропонована Вінніпегським інститутом дослідників Волині для публікації в Україні — на жаль, у значно скороченому вигляді. Остання робота побачила світ у Львові в 1993 році.

Проте, як і багатьом мемуарам, цим роботам притаманні серйозні недоліки. Насамперед це — відсутність джерельної бази, що не дає змоги названим вище працям мати документальний характер. Крім того, як вірно зазначив Є.Гринів у післямові до українського видання «Армії без держави», це «суб’єктивне твердження, втрачені деталі, а інколи перебільшення чи інформація, яка сприйнята з третіх уст, а тому далека від дійсності»

Дивно, чому Т.Боровець “забув” у своїх спогадах висвітлити сарненський період. Адже саме в клуні народного учителя у селі Немовичі, / поряд з Сарнами/,  у кінці червня він видав свій перший наказ, в якому було сказано: «…створити невеликі повстанські загони і розпочати диверсійні акти в тилах Червоної Армії з завданням: 1. Висаджувати у повітря мости і лінії зв’язку. 2. Нищити транспортні засоби. 3. Збирати докладну інформацію про оборонні спорудження більшовиків і негайно пересилати мені або безпосередньо передавати на фронт німецьким частинам. 4. Не допускати мобілізації українців до Червоної Армії… Здійснювати диверсійні напади на більшовиків… Всюди захоплювати владу, творити міліцію, вивішувати жовто-блакитні прапори, організовувати урочисту зустріч німецьким військам» 27. Наказ № 1 Бульби-Боровця наведений майже повністю з метою показати, що майбутнє України в той час він уявляв виключно в союзі з гітлерівською Німеччиною.

Я припускаю, що він навмисне утаїів цей період, тому, що  ще за радянських часів мені батько розповідав, що Тарас Боровець появився у нашому селі Немовичах на початку літа 1941 року. Нібито його скинули неподалік села на парашуті німці. Свідками були селяни, які коней вночі доглядали і бачили,  як з літака парашут опускався, потім в зарослях його знайшли… А вранці якийсь  агроном  в селі появився.

Поселився він у клуні в місцевого вчителя Ющика Петра. Запам”ятався тим, що їздив на ровері  по селах, як відомо ровер тоді у селі дивом був. Батько був переконаний що він не один так появився у районі. То ж їздив і збирав свою команду.

З перших днів війни, змінивши своє псевдо з «Байди» на «отаман Тарас Бульба», Боровець починає активну діяльність. «Напередодні окупації міста Сарни німецькими військами, він, з невеликою групою своїх прибічників, озброєних одним тільки пістолетом, роззброїв більшовицьку міліцію у Сарнах, і місто перейшло під його управління», — вказано у повідомленні з окупованих східних областей

На початку липня 1941 року за заслуги в боротьбі з радянською владою його призначають комендантом української поліції Сарненського району. Майже одразу після цього Тарас Боровець звертається до штабу 213 німецької дивізії з проханням дозволити сформувати збройний загін у кількості тисяча чоловік. 8 серпня 1941 року він отримує дозвіл . Свій військовий загін Боровець назвав «Поліська Січ»

Виходячи з цього, УПА, як збройне формування, хоча і з доповненням «Поліська Січ», існувала і діяла, починаючи з літа 1941 року. Інша справа — щодо назви «повстанська». Тут варто відзначити, що повставати в 1941 році не було проти кого. Червона Армія відступала, на поліському терені залишались тільки рештки регулярних військ, котрі опинились в оточенні. Стосунки з німецькою владою на той час були цілком дружніми. Тому, либонь, можна вважати, що з самого початку «Поліська Січ» була формуванням поліційним, до того ж колабораціоністським. Боровець так пише з приводу статусу «Поліської Січі»: «Ми представляємо військо УПА на офіційну «міліцію», організуємо в Сарнах Окружну команду коменданта міліції, своїм заступником ставлю сотника Диткевича. Наша міліція, це не та міліція, що її дозволяють німецькі ортскоменданти…» . Про сподівання Бульби на те, що створення «Поліської Січі» призведе до утворення армії, а в подальшому сприятиме і формуванню держави, свідчить і німецький документ: «Боровець спочатку думав, що утворення «Поліської Січі» буде йому основою для створення у майбутньому української армії»  . Складовою частиною цього задуму мав стати і виданий оперативний наказ № 2. У ньому вказувалось: «Згідно з наказом німецького військового командування в Сарнах… я приймаю командування українськими повстанськими загонами і організую самооборону від більшовицьких регулярних і партизанських частин» . З самого початку своєї діяльності Бульба боровся лише проти решток Червоної Армії, які діяли на Поліссі. Центром опору радянських сил був Олевськ, де залишились рештки військового гарнізону, що вцілів після боїв з есесівською дивізією

Наприкінці серпня «Поліська Січ» оволоділа Олевськом. Туди через деякий час був перенесений штаб. Величезна територія Слуцьк — Гомель — Житомир, опинилась під контролем Боровця і його формування. Німецькі війська обминули цю територію, а цивільна адміністрація ще не встигла взяти її під свій контроль. Тут на короткий час утворилася «Поліська республіка» зі своїми законами, військом, керівниками. «Здійснивши багато успішних операцій проти регулярних більшовицьких частин, він (Боровець) налагодив зв’язок з німецькими військовими частинами», — читаємо в повідомленні з окупованих східних областей 62. Від німецької армії він одержував накази на подальші операції, а також зброю і спорядження. Стосунки з представниками окупаційної німецької армії в керівника Поліської Січі були дружніми. Ситуація різко змінюється з приходом цивільної адміністрації…

Німці не збиралися рахуватися з «Поліською Січчю», яка до того часу нараховувала від трьох до десяти тисяч чоловік. Та й сам Боровець, маючи під контролем військове формування, не збирався бути лише маріонеткою в руках німецьких політиків. Тому 9 листопада 1941 року, ведучи переговори в Рівному з генералом Кіцінгером, він ставить вимогу визнати «Поліську Січ» як українську військову частину. Крім цього, він запропонував організувати охорону Полісся і очищення лісів Чернігівщини від більшовицьких партизанів . Усі його вимоги було відкинено. Більше того, невдовзі окупаційна влада вчинила ще радикальніші заходи. 16 листопада 1941 року відбулася формальна демобілізація козаків «Поліської Січі», а 18 листопада до штабу формування прибув із Житомира капітан німецьких військ СС Гічко. Він зажадав допомоги людьми для розстрілу єврейського населення. Сотник Сиголенко, який перебував у штабі, сказав есесівцю, що не має права наказувати своїм козакам, позаяк загін уже розпущено. Крім цього, він заявив, що козаки воюватимуть як воїни проти озброєних ворогів, а проти дітей, жінок, калік — ні. Капітан, у свою чергу, пригрозив жорстокими карами за невиконання наказу”

Це був вияв непокори з боку бульбівців, тому, побоюючись репресій, Боровець вирішив прискорити саморозпуск свого військового формування, що і було зроблено наприкінці листопада 1941 року. Одним з останніх своїх наказів Рада старшин присвоїла Тарасу Боровцю-Бульбі звання генерал- хорунжого. Формально «Поліська Січ» була розпущена, але командир із групою близько 100 чоловік таємно пішов до свого рідного лісу в районі між Костополем і Людвиполем, де заснував табір 66. Першим наказом нового штабу, в грудні, було знято дописку «Поліська Січ»: територіальний принцип замінений на рухомо-рейдовий

В лютому 1942 року Боровець зробив спробу почати переговори з німецькою владою стосовно створення нової «Поліської Січі». Однак переговори виявились безуспішними. Після цього отаман відбув до генерал- губернаторства, де художник виготовив його портрет у формі ватажка «Поліської Січі». Фотографії з портрету були роздані населенню 68. В березні 1942 року органи безпеки Генерального Комісаріату Волині і Поділля почали репресії проти українців і, в першу чергу, — проти членів «Поліської Січі». Багато їх було заарештовано і розстріляно. У своєму звіті сам Тарас Боровець писав з цього приводу: «Це примусило мене перейти на нелегальне становище. Я пішов у ліс і заклав нову повстанчу армію» 69. Боровець вказував, що в першу чергу до нього приходили ті, кого притісняло і піддавало репресіям німецьке правління. Із наведеного вище документу стає зрозумілим, що лише терор гітлерівців змусив Бульбу організувати нове формування. Ні про яке планомірне переведення частин «Поліської Січі» в партизанські загони немає й мови…

АлМа

About "АлМаС"

АлМаС
Цей запис був оприлюднений у Аналитика, История, Україна, правда і позначений . Додати в закладки постійне посилання.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s