Моє покоління підходить під кінець


Останні років шість я з дедалі більшою тривогою спостерігаю, як один за одним пптахомирають однолітки. Моє покоління підходить до біологічного кінця, і кожна смерть віддається в мені, наче  відривають якусь частину від мене самого.

Добре розумію, коли ми підемо, не буде більше нікого, схожого на нас, ніхто не зможе нас повторити, але, з іншого боку втішає те, що так було завжди.  Жаль, коли люди вмирають, вони залишають порожнечу, яку не можна заповнити, тому що така доля кожної людини – доля, записана в наших генах і нейронах, – бути неповторною особистістю, знайти свою власну дорогу, прожити своє неповторне життя і померти своєю неповторною смертю.Треба просто прожити своє життя, виконати те що Богом  визначено, а якщо можливо той більше, прийде час – померти, але не зникнути…
Через якийсь час помремо і зникне назавжди. Ну може тільки в яких небудь книгах обліку РАГСу залишиться, що був такий.

Ось цей часовий проміжок – між смертю і зникненням – наче кола на воді – страшно подумати.

Чому така природна річ як смерть сприймається нами як трагедія? – тому, що ми  боїмося не самої смерті, а забуття та  зникнення..

 

 

About "АлМаС"

АлМаС
Цей запис був оприлюднений у Віра, правда і позначений , . Додати в закладки постійне посилання.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s