Чому міфічний орел-турул захоплює українське Закарпаття


Територія Карпато-Дністровських земель була здавна населена східними слов’янами, а потім входила до складу Давньоруської держави та Галицько-Волинського князівства.

Тривала присутність східних слов’ян відзначено також західніше – в Карпатах і на Внутрікарпатском плато (Трансільванія, раніше називалася Седміградьем, Седмиградський землею). Саме звідти почалося розселення волохів, в результаті якого утворилися православні Молдавське і Волоське князівства. На думку Д.І. Іловайського, в гуннской орді, що розташовувалася в середині V ст. на території Паннонії, був присутній значний східнослов’янський елемент. У VI ст. авари примусили частину східнослов’янського племені дулібів приєднатися до них, і ця частина дулібів незабаром осіла
у верхів’ях Тиси. У IX ст., Як свідчив анонімний нотарій угорського короля Бели, ще якісь групи східних слов’ян прийшли в Паннонію з мадярами. Однак основна маса східних слов’ян відступила сюди під тиском кочівників лише в X-XII ст. Так утворилася Семиградська Русь, існування якої підтверджують письмові джерела, дані археології та лінгвістики, а також топонімія сучасної Трансільванії.

Самі Карпати, або, як їх називали на Русі з кінця XI в. у зв’язку з їх державною приналежністю, Угорськії гори, угорський автор XIII в. Симон Кеза, беручи до уваги етнічний склад їх населення, іменує «Російськими горами» (Ruthenorum alpes).

Тривалий і мирний характер угро-русинських контактів у Семи-Гради підтверджений численними запозиченнями з давньоруської мови: землеробська лексика, слова, пов’язані з тваринництвом, ремеслами, позначення предметів побуту, їжі, запозичення, що позначають одяг, явища природи, представників флори і фауни, терміни спорідненості, назви посад, релігійна, військова лексика і т.д.

Інтенсивно придушення етнокультурної ідентичності давньоруського населення почало проводитися в Трансільванії і Північно-Східної Угорщини в XIX в. У 1903 р. наш земляк, відомий російський слов’янознавець А. Кочубинський писав, що етнографічна ситуація в Трансіль-вання століття тому була дещо іншою: у країні ще жило колишнє автохтонне населення – слов’яни, і саме росіяни, але з особливим, відмінним від нашого мовою , які в першій половині XVI в. представляли собою помітну етнографічну одиницю. У першому томі своєї праці «! Сторія України-Руси», виданому в 1904 р., М.Грушевськийзгадує про проживання русинів у Словаччині та навіть недалеко від гирла Тиси. «У Семиграддя, – уточнює історик, – русинів вже немає, вони зникли, можна сказати, на нашій пам’яті: ще на початку цього століття були їх залишки» 13 .

Семиграддя було також зоною тривалих слов’яно-волоських контактів. Румунська етнограф Р. вуя зазначав у 60-х рр.. XX в., Що в Трансільванії і Банаті в румунській термінології, що відноситься до двору і житлу, переважають східнослов’янські запозичення. До відгородженим місцях і будівлям для худоби відносяться слова: «огорожа», «біля», «градин» (город), «Лівадія» (луг), «гард» (огорожу), «пирляз» (перелаз), «котец» ( курник, свинарник), «іякщо» (ясла), «ко-лежня» (хлів, по-гуцульськи «колісну»), «кросна» або «Кросна» (приміщення для худоби). Друга категорія слов’янських термінів, особливо численна, позначає частини дерев’яного будинку: «прізьба», «бір-на» (колода), «стилп» (стовп), «Стрешин» (стріха), «зевор» (запор), «Блане» (дошка), «колиба», «кемінец» і «під» (горище) з похідними «Подя», «подяле» (стать), «подец». Чимало термінів слов’янського походження відносяться до внутрішнього оздоблення, зокрема: «поліцію» (полку) і «лаіца» (лавка) з похідним від нього «леічер» (покривало на лавці), «болерка» (бочонок), «полобок» (бочка ), «Бошер».Причому більшість цих слів, а також термінів, що відносяться до господарства, зустрічається і в інших місцях Румунії, зокрема, у північних та західних областях Румунської Молдови 14 .

Мирний характер русинсько-волоських відносин підтверджується вільним розселенням волохів з XIII по XVII в. в напрямку головних карпатських хребтів з південного сходу через сучасні Українські Карпати і на захід аж до Чеської Моравії (Моравська Валахія). Спираючись на письмові джерела XV-XVII ст., Що стосуються «волоській (валаською -в даному випадку етноніми ідентичні) колонізації »Західних Карпат, чеські, словацькі та польські вчені відзначають строкатий етнічний склад мігрантів, які увійшли до хроніку під ім’ям« волохів ». Термін «валах» був не тільки етнонімом. У латиномовних документах Угорщини волоські мігранти нерідко позначалися як Valachi et Rutheni або Valachi seu Rutheni, причому під ім’ям рутенів малися на увазі пастухи русинського походження з Східних Карпат. У той час обидва терміни (волохи і росіяни) позначали одну категорію підданих.

Початок «волоській колонізації» східних схилів Карпат, мабуть, відноситься до XII в. Але в якості компактної етнічної групи волохи з’явилися тут лише в середині XIV ст., Коли виникло Молдавське князівство. Сутність переселенського руху та умови колонізації Східного Підкарпаття волохами на цьому етапі знайшли відображення в літописному оповіданні XV в. про заснування Молдавського князівства, в якому історичні факти переплітаються з легендою. У примітці Сіміон даскали, молдавського книжника XVII в., До оповідання молдавського літописця Григорія Уреке йдеться про те, що пастухи з Марамуреш під час полювання опинилися в долині річки Молдови, в районі нинішнього міста Сучава (Румунія), де зустріли пасічника русина Ецко. У «предословіі» до молдавському літописі Г. Уреке Сіміон Даскал вказував, що створена країна з двох мов, з румун і росіян, і до цього дня половина країни складається з російських і половина з румунів.

Всі воєводи початкового етапу молдавської історії – Драг (Драгош), Богдан I, Лацко та інші – носили слов’янські імена. Румунська історик Ніколає Іоргов вважав, що передчасна смерть Лацко завадила заснувати російську династію в Молдавії.

Наявність численного русинського населення в середньовічному Молдавському князівстві підтверджують результати досліджень, проведених у другій половині ХХ ст. Л.Л. Польовий встановив, що частка представників східнослов’янської етнічної групи в середині XIV ст. досягала 39,5% населення князівства, а восточнороман-ської – 48,7%. У дослідженнях румунського вченого Маргарети Штефенеску про слов’янських елементах в топонімії Пруто-Карпатської Молдови,Буковиниі Бессарабії наведені дані, що свідчать про наявність тут слов’янського елементу задовго до волохів. Східні слов’яни залишили на території старої Молдови в цілому 548 назв з чисто слов’янським корінням і 321 назву з слов’янським суфіксом -вці, які мали особливо широке поширення наБуковині (174 назви), в Північній Молдові та Північної Бессарабії (Хотинський, Сорокський, Оргеевскій повіти).

Русинська традиція зробила вплив на суспільні відносини і політичний лад Молдавії. Основні інститути ранньофеодального суспільства представляли тут синтез старої волоській громадської організації з формами, запозиченими у русинів.

Участь русинів – місцевих і вихідців з Семиграддя – в етногенезі молдавського народу зумовило формування у молдаван етнокультурних особливостей, що відрізняють їх від етнічно близьких їм волохів (мунтян). Якщо у Банаті і Мунтенії народне житло фор-

42
мировалось під впливом балканських традицій, то в Північній Трансільванії та Молдови воно подібно з житлом Галицької Русі.

Мадярська історія, яка до хрещення мадяр основувалась виключно на усних легендах, стверджує, що Арпад отримав на Верецькому перевалі від орла-турула меч, як символ офіційного захоплення Паннонії. Сьогодні, мадяри, які населяють Закарпаття, за допомогою офіційного мадярського уряду намагаються цей псевдоісторичний міф, який не має за собою реального підтвердження, перевести у реальне життя, мотивуючи це тим, що нібито ця земля належала мадярам більше тисячі років. При цьому, основна маса населення Закарпаття, протягом цієї тисячі років залишалась не змінною – слов’яни як були, так і залишаються більшістю (85% від усього населення).

Проблема полягає у тому, що сьогодні, міфічний орел-турул захоплює українське Закарпаття – кам’яні та мідні пам’ятники із зображенням цього хижого птаха ставляться від Чопа до Рахова. Таким чином, мадяри намагаються довести приналежність Закарпаття до Мадярщини. Слід розібратися, що ж то за такий птах, якому сучасна українська влада не те, що не заважає, а й навіть, дозволяє таке нахабство.

З давнини орла, кречета мешкає на Алтаї та у степах Казахстану називають турулом. Ця назва походить від давньотюркського – тогрил (тюрк. Togrıl), що в перекладі означає степовий сокіл. Турул – є найбільшим за розмірами представником справжніх соколів. В Середній Азії серед мисливців з ловчими птахами він відомий під назвою шумкар або сункар. Для мадяр турул був своєрідним героїчним символом. Давні мадяри поклонялися турулу ще зі скіфських часів, і з часами все більше ідеалізували цей міф. Так, під час повстання куруців в 1703 р. саме турул нібито приніс шаблю надьфейеделема Арпада князю Ференцу Ракоці, через що повстанці перемогли в першій битві з австрійськими військами поблизу містечка Вилок на ріці Тиса. Через 200 років після цієї битви у 1903 р., на її місці, встановили 18-метровий обеліск, увінчаний бронзовим турулом. Обеліск було демонтовано після Другої світової війни, однак вже у 1989 р. відновлено, але без птаха. Скульптура турула потрапила на верхівку обеліска лише у липні 2011 р. за згоди Президента України Віктора Януковича.
Письмове джерело, у якому докладно викладено міф про турула – це середньовічна хроніка “Gesta Hungarorum” — “Діяння угрів”, яка розповідає про походження мадярів, написана на межі ХІІ–ХІІІ ст. анонімним хроністом, який жив при дворі мадярського короля Бейли ІІІ. Хроніст Анонім записав таку легенду: «Цар скіфів Юдек женився на дочці вождя Денту-Модерії за йменням Емеше. У них народився син наречений Алмошем, в якому Емеше бачила свого майбутнього сина у вигляді сокола-турула. Це свідчило про те, що від неї, через сина, виникне династія доблесних королів, але ця династія буде правити в далеких землях».

Ще одна легенда із згадуванням про птаха турула пов’язана з так званим “віднайденням мадярами батьківщини” (мадяр. hanfoglalas), які тоді ще мешкали в районі Дону і Дніпра знаходиться у праці візантійського базилевса Костянтина Порфірородного “Πρὸς τὸν ἴδιον υἱὸν Ρωμανόν” — “Моєму сину Роману”: «Спустився з неба турул і вигукнув, щоб всі йшли за ним, а він відведе їх в країну Атілли. Спочатку мадяри не послухалися турула, тому розпочався страшний падіж їх табунів, а турул знову спустився з неба і покликав їх за собою. Ось тоді вони вже його послухалися і пішли за ним. І полетів він спочатку до Карпатських високих гір, а мадяри за ним. А потім перелетів гори, і мадяри їх перейшли. І поселився турул в Потиссі, а мадяри слідом йшли і поселилися там також. І побачили там милі їх оку рівнини з поживною травою і ріки з чистою, як сльоза водою. І віднайшли вони тут свою нову Батьківщину, як і обіцяв їм турул».
Тому турул із короною Святого Іштвана І на голові та шаблею в кігтях (символ готовності захищати свою Батьківщину) був встановлений по всіх кордонах Великої Мадярщини (в кордонах до 1920 р., коли згідно з Тріанонською угодою було ліквідовано Королівство Мадяарщина). Скульптура Турула знаходиться і на колоні огорожі королівського палацу в Будапешті. Цікавий факт – турул був також зображений (викований барельєфно) на щиті Атілли, поводиря і вождя гунів. В шкільних підручниках з історії Мадярщини записано: «Часи змінювались, і в 1920 р. саме ті, що об’єдналися заради перемоги над спільним ворогом на цей час, країни Антанти – розчленували існуюче до цього часу 1000 років Мадярське Королівство, віднявши 71% його території і 64 % його населення. Тому турул нагадує про цю несправедливість. Турул кличе до пильності, до служіння інтересам мадярського народу, єдності та бережливому ставленню до держави, в яку він колись привів предків мадяр. Де б не стояв турул, він завжди нагадуватиме мадярам про кордони їхньої нової Батьківщини».
##body_page_break##
А тепер декілька слів про турула і Карпатську Україну. Через українські землі, в тому числі і через Закарпаття, протягом віків, проходили різні народи. Орди завойовників плюндрували українську землю, знищували воїнів в бою і підступом, вбивали немічних, забирали в полон і продавали в рабство жінок та дітей. Але русичі-українці виживали, і знову відбудовували свій понівечений край, заліковували нанесені завойовниками рани, як на землі, так і в своїх душах. Українці протягом тисячоліть дозволяли знедоленим народам селитися на українській землі. Українці пропускали різні народи через свої землі для “віднайдення” ними нових батьківщин, які потім ставали плацдармом для загарбання України.
Але українці не мають права дозволяти будь кому, хто колись проходив через українські землі, ставити на землі від Ужгорода до Луганська свої войовничі знаки, символи, пам’ятники. Якщо це дозволити, то на українській землі місця не залишиться для українців і пам’яток української історії. Навіть на могилах і могильних комплексах воїнів чужих народів і держав, що знаходяться на українській землі, треба добре думати, що дозволяти писати. Бо ці написи можуть бути не проявом доброї волі по увіковіченню пам’яті загиблих, а, навпаки, такі написи можуть стати іскрою, з якої, згодом, може розгорітися полум’я майбутніх непорозумінь і нових війн.

Сьогодні в Україні, перш за все на Закарпатті, стоять мадярські турули. Особливо грізно вони височіють над Ужгородом і Мукачевом. В Ужгородському замку і Мукачівському замку “Паланок” статуї міфічної птаха турула встановлені, як не дивно, за часів незалежності України за бюджетний кошт. Хоча ініціатором встановлення пам’ятника у “Паланку” виступив мукачівський підприємець мадяр за походженням Імре Пак, який проживає нині в США, гроші були виділені з Міського бюджета Мукачева.
Слід враховувати, що в політиці протидії прагненням Україні традиційним союзником Мадярщини, переважно католицької країни, є католицька Польща. Думки цих католицьких країн збігаються за основним геополітичним позицій, взаємно доповнюючи один одного, що дозволяє їм виробити спільну стратегію в регіоні Східної Європи. Звідси випливає висновок, що ідея Великої Польщі комплементарна ідеї Великої Мадярщини і ні в якій мірі їй не суперечить. Навіть поляки шанують мадярського турула, але не як міфічного птаха, а як символ дружби між Польщею і Мадярщиною. Залишається сподіватися, що у наших державних мужів дістане прозорливості і елементарної геополітичної логіки побачити іманентну загрозу, витікаючу від “бабусі Європи” і вони знайдуть в собі мужність шукати друзів і союзників в інших частинах Європи та світу.

Проблема полягає у тому, що сьогодні, міфічний орел-турул захоплює українське Закарпаття – кам’яні та мідні пам’ятники із зображенням цього хижого птаха ставляться від Чопа до Рахова. Таким чином, мадяри намагаються довести приналежність Закарпаття до Мадярщини. Слід розібратися, що ж то за такий птах, якому сучасна українська влада не те, що не заважає, а й навіть, дозволяє таке нахабство.

З давнини орла, кречета мешкає на Алтаї та у степах Казахстану називають турулом. Ця назва походить від давньотюркського – тогрил (тюрк. Togrıl), що в перекладі означає степовий сокіл. Турул – є найбільшим за розмірами представником справжніх соколів. В Середній Азії серед мисливців з ловчими птахами він відомий під назвою шумкар або сункар. Для мадяр турул був своєрідним героїчним символом. Давні мадяри поклонялися турулу ще зі скіфських часів, і з часами все більше ідеалізували цей міф. Так, під час повстання куруців в 1703 р. саме турул нібито приніс шаблю надьфейеделема Арпада князю Ференцу Ракоці, через що повстанці перемогли в першій битві з австрійськими військами поблизу містечка Вилок на ріці Тиса. Через 200 років після цієї битви у 1903 р., на її місці, встановили 18-метровий обеліск, увінчаний бронзовим турулом. Обеліск було демонтовано після Другої світової війни, однак вже у 1989 р. відновлено, але без птаха. Скульптура турула потрапила на верхівку обеліска лише у липні 2011 р. за згоди Президента України Віктора Януковича.
Письмове джерело, у якому докладно викладено міф про турула – це середньовічна хроніка “Gesta Hungarorum” — “Діяння угрів”, яка розповідає про походження мадярів, написана на межі ХІІ–ХІІІ ст. анонімним хроністом, який жив при дворі мадярського короля Бейли ІІІ. Хроніст Анонім записав таку легенду: «Цар скіфів Юдек женився на дочці вождя Денту-Модерії за йменням Емеше. У них народився син наречений Алмошем, в якому Емеше бачила свого майбутнього сина у вигляді сокола-турула. Це свідчило про те, що від неї, через сина, виникне династія доблесних королів, але ця династія буде правити в далеких землях».
##body_page_break##
Ще одна легенда із згадуванням про птаха турула пов’язана з так званим “віднайденням мадярами батьківщини” (мадяр. hanfoglalas), які тоді ще мешкали в районі Дону і Дніпра знаходиться у праці візантійського базилевса Костянтина Порфірородного “Πρὸς τὸν ἴδιον υἱὸν Ρωμανόν” — “Моєму сину Роману”: «Спустився з неба турул і вигукнув, щоб всі йшли за ним, а він відведе їх в країну Атілли. Спочатку мадяри не послухалися турула, тому розпочався страшний падіж їх табунів, а турул знову спустився з неба і покликав їх за собою. Ось тоді вони вже його послухалися і пішли за ним. І полетів він спочатку до Карпатських високих гір, а мадяри за ним. А потім перелетів гори, і мадяри їх перейшли. І поселився турул в Потиссі, а мадяри слідом йшли і поселилися там також. І побачили там милі їх оку рівнини з поживною травою і ріки з чистою, як сльоза водою. І віднайшли вони тут свою нову Батьківщину, як і обіцяв їм турул».
Тому турул із короною Святого Іштвана І на голові та шаблею в кігтях (символ готовності захищати свою Батьківщину) був встановлений по всіх кордонах Великої Мадярщини (в кордонах до 1920 р., коли згідно з Тріанонською угодою було ліквідовано Королівство Мадяарщина). Скульптура Турула знаходиться і на колоні огорожі королівського палацу в Будапешті. Цікавий факт – турул був також зображений (викований барельєфно) на щиті Атілли, поводиря і вождя гунів. В шкільних підручниках з історії Мадярщини записано: «Часи змінювались, і в 1920 р. саме ті, що об’єдналися заради перемоги над спільним ворогом на цей час, країни Антанти – розчленували існуюче до цього часу 1000 років Мадярське Королівство, віднявши 71% його території і 64 % його населення. Тому турул нагадує про цю несправедливість. Турул кличе до пильності, до служіння інтересам мадярського народу, єдності та бережливому ставленню до держави, в яку він колись привів предків мадяр. Де б не стояв турул, він завжди нагадуватиме мадярам про кордони їхньої нової Батьківщини».

А тепер декілька слів про турула і Карпатську Україну. Через українські землі, в тому числі і через Закарпаття, протягом віків, проходили різні народи. Орди завойовників плюндрували українську землю, знищували воїнів в бою і підступом, вбивали немічних, забирали в полон і продавали в рабство жінок та дітей. Але русичі-українці виживали, і знову відбудовували свій понівечений край, заліковували нанесені завойовниками рани, як на землі, так і в своїх душах. Українці протягом тисячоліть дозволяли знедоленим народам селитися на українській землі. Українці пропускали різні народи через свої землі для “віднайдення” ними нових батьківщин, які потім ставали плацдармом для загарбання України.
Але українці не мають права дозволяти будь кому, хто колись проходив через українські землі, ставити на землі від Ужгорода до Луганська свої войовничі знаки, символи, пам’ятники. Якщо це дозволити, то на українській землі місця не залишиться для українців і пам’яток української історії. Навіть на могилах і могильних комплексах воїнів чужих народів і держав, що знаходяться на українській землі, треба добре думати, що дозволяти писати. Бо ці написи можуть бути не проявом доброї волі по увіковіченню пам’яті загиблих, а, навпаки, такі написи можуть стати іскрою, з якої, згодом, може розгорітися полум’я майбутніх непорозумінь і нових війн.

Сьогодні в Україні, перш за все на Закарпатті, стоять мадярські турули. Особливо грізно вони височіють над Ужгородом і Мукачевом. В Ужгородському замку і Мукачівському замку “Паланок” статуї міфічної птаха турула встановлені, як не дивно, за часів незалежності України за бюджетний кошт. Хоча ініціатором встановлення пам’ятника у “Паланку” виступив мукачівський підприємець мадяр за походженням Імре Пак, який проживає нині в США, гроші були виділені з Міського бюджета Мукачева.
Слід враховувати, що в політиці протидії прагненням Україні традиційним союзником Мадярщини, переважно католицької країни, є католицька Польща. Думки цих католицьких країн збігаються за основним геополітичним позицій, взаємно доповнюючи один одного, що дозволяє їм виробити спільну стратегію в регіоні Східної Європи. Звідси випливає висновок, що ідея Великої Польщі комплементарна ідеї Великої Мадярщини і ні в якій мірі їй не суперечить. Навіть поляки шанують мадярського турула, але не як міфічного птаха, а як символ дружби між Польщею і Мадярщиною. Залишається сподіватися, що у наших державних мужів дістане прозорливості і елементарної геополітичної логіки побачити іманентну загрозу, витікаючу від “бабусі Європи” і вони знайдуть в собі мужність шукати друзів і союзників в інших частинах Європи та світу.

About "АлМаС"

АлМаС
Цей запис був оприлюднений у Наука, Україна, правда і позначений , . Додати в закладки постійне посилання.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s