Де ТИ був, коли треба було йти на смерть?


Майдан

Це було у Києві рівно два роки тому. Вдень “Беркут” пішов у наступ і розкидав усі барикади, окрім останньої — поряд із сценою на Майдані. Зі сторони Європейської площі комунальники підігнали колону з трьох десятків машин для “очищення території” — на місці барикади на Грушевського все вже було “очищено”.

Увечері очікувався останній штурм. Чого ми туди прийшли? Навряд чи ми допомогли б захистити щось від озброєних професіоналів із “Беркута”. Просто хотілося бути там до кінця… Коли перед останньою барикадою загорівся “бетеер”, стало ясно, що штурму чомусь не вийшло. Все затихло, і за годину ми пішли додому. Пішли пішки — метро у Києві того вечора не працювало. За метрів сімсот-вісімсот від палаючої барикади ми раптом почули музику з дорогого столичного ресторану, який працював так, ніби нічого навколо не відбувається… Не знаю, чому, але з усіх страшних подій тих днів мені найбільше запам’ятався саме цей ресторан. Напевно тому, що всі, кому це насправді цікаво, добре знають, що ресторани працювали і у блокадному Ленінграді, де голодні люди їли одне одного, і в Києві під час голодомору… У різні часи у різних місцях було саме так — поруч із людськими трагедіями інші люди спокійно вечеряли та ще й під музику. І сьогодні ресторани працюють в окупованих Донецьку та Луганську, не кажучи вже про відданий ворогу Крим. Напевно, закон є такий неписаний — кому біда, а кому ресторан. Не запитую у тих, хто читає цю замітку, де вони були у вирішальні і трагічні дні нашої сучасної історії. Хто де опинився, той там і був. І здається мені, що людство насправді ділиться не на бідних і багатих, не на чорних та білих, не на розумних та не дуже і так далі. Люди діляться на тих, хто або йде, коли треба, на смерть, або сидить у ресторані (чи вдома) і очікує, чим це усе закінчиться. Звісно, трапляється, що несподівана бомба втрапляє у затишний ресторан чи у тиху оселю. Але це винятки, які лише підтверджують правило. Кожен для себе вирішує, де йому бути, і це його право. Просто коли хтось із нас у черговий раз висловлює обурення тим, що відбувається, нехай спочатку згадає, де він був, коли треба було йти на смерть, і де він є тепер. Згадали? Тож давайте не будемо занадто критичними до того, що відбувається нині довкіл. Краще згадаємо про тих, хто ризикує життям у той час, коли ми смачно чи не дуже вечеряємо. Нехай і не всі у ресторані.

About "АлМаС"

АлМаС
Цей запис був оприлюднений у Аналитика, Протест, правда і позначений , , . Додати в закладки постійне посилання.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s