Дякуючи Богу ми, західняки дихаємо повітрям без війни



Звичайно ж, ми уже інші, аніж ті, коли у нашу лексику увірвались незвичні й такі холодні слова, як «блокпост», «барикада», «коктейль Молотова», «Берктут», «тітушки» і… «смерть».

 

Так, ми вже геть по-іншому сприймаємо і цей світ, і його правду, збентежено ковтаючи біль, коли йдеться про столичні вулиці Грушевського та Інститутську, Будинок профспілок і, врешті, Небесну Сотню. Ми якось в одну мить стали ріднішими й чистішими, вивіряючи себе на справжність у кожній новині, у кожній втраті, у кожній сльозі… Українське жовтоблакиття стало неймовірно живлющою силою, що, здається, із кожним подихом піднімало все нову й нову хвилю надпотужної енергетики й небаченого і незнаного досі патріотичного піднесення! Не захлиснулося воно, на щастя, у страхітливому полум’ї замордованого нечистю рідного сходу – навпаки, українство розправило крила – і, хто як міг, став на захист своєї земля, своєї суверенності, заповітів своїх пращурів, свого генетичного коду волелюбства.

Направду, ми по-іншому вивіряємо себе, ми, звичайні люди, пересічні мешканці міст і сіл, чиї діти, не вагаючись, пішли в окопи, а не у нічні клуби, чиї матері й сестри ледь не цілодобово варять, сушать, ліплять, смажать, аби українські захисники мали сили боронити свій край; ми, котрі, кидаємось на допомогу, віддаючи волонтерам і родинам постраждалих та загиблих чи не останню копійку, а не хизуємось у соцмережах і перед фотооб’єктивами брендовими мільйонними сукнями, автівками й аксесуарами та накопиченими мільярдами… Бо ми любимо цю землю, у нас перехоплює подих, коли поусюди бачимо жовто-блакитну символіку, старанно вимальовану на алеях та переїздах, а, що головне, – у відданих серцях!

А ще – ми, західняки, як кажуть, та і всі інші мешканці мирних регіонів, маємо щастя лягати у тепле ліжко і прокидатись під голос свого будильника, а не мерзнути під снігом в окопах, гріючи раз-по-раз табуни змерзлих мишей і зриватися від щедротного градового дощу. Ми таки продовжуємо веселитись, іноді про людське око надмірно сиплячи грішми у вирі алкоголю; іноді нарікати на старіюче взуття та зазіхати на сусідові обнови і навіть засмагати на іноземних пляжах; дратуватися від раптом дещо блідого вигляду щойно закінченого євроремонту і вражатися, як можна жити, й досі не скуштувавши, приміром, суші… Суцільний калейдоскоп, та вже не іграшковий, а складений із реалій української дійсності.

Дійсності, яку ми, що дихаємо повітрям без війни, сприймаємо по-своєму, а вони, кого ця проклята війна наскрізно переформатувала, щастя, що залишивши живими, неодмінно пропускають через лише їм відомі біоритми.

Зостається одне: таки вимолити у Господа справжнісіньке перезавантаження нашої влади, бо народ український вартий щастя. Помилуй вже нас, Отче!..

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s