Можна вас особисто “дати”, чи ні?


 

Ще малим замислювався над цією фразою — мене дивувало, як це можна “дати людей”? Люди ж не речі, якими можна запросто розпоряджатися. Але вже у першому класі нас повезли прополювати  поле поблизу Сарнів, сказавши, що це входить до процесу нашого навчання. Потім нас регулярно возили “на буряки” та “на картоплю”, навіть не збираючись запитувати, чи ми цього хочемо. Оце тоді називалося “давати людей”.

Голова колгоспу просив “дати людей” ректора інституту чи директора школи, і ті не відмовляли. Фактично ми були тоді рабами, але не усвідомлювали цього. Уперше в житті я відмовився “даватися” ще у війську, коли командир частини “дав людей” в особі мене та ще одного вояка своєму приятелю, якому ліньки було самому нарубати дров. Втрачати мені не було чого, тож я тоді просто послав того приятеля, запропонувавши або заплатити нам за роботу гроші, або рубати свої дрова самому. Цей випадок був настільки несподіваним, що мені за це нічого не було… І навіщо, скажете, нам оці старечі спогади? А ви подивіться на себе і подумайте, чи можна вас особисто “дати”, чи ні? Поки думаєте, даю підказку — послати кудись своїх підлеглих не по роботі нинішній начальник може лише з одним формулюванням — все одно нічого не робите! Тож коли ви на роботі займаєтесь чимось потрібним, ніхто вас нікуди не пошле і нікому не “дасть”. Коли ж ви розумієте, що ви насправді нічого корисного не робите, нехай і за невелику зарплатню, вас спокійно можна послати, наприклад, зустрічати Петра Порошенка. Роздати вам прапорці чи ще що-небудь і сказати, щоб ви мовчки або ні стояли у потрібному місці. Так було за Брежнєва, за Андропова, за Горбачова. Потім все ніби змінилося, демократія все ж таки! На Кравчука, Кучму та Ющенка люди ходили самі, нікого не слід було “організовувати”. Усе повернулося за Януковича, якому услужливі “губернатори” в усіх без винятку областях України влаштовували “масову народну підтримку”. Залишилось це і за Порошенка, який нині все частіше виглядає як “Якукович лайт”. Порошенку теж цього тижня у Рівному “дали людей”, які б його чемно зустріли. Не виключено, що це були ті ж самі люди, що два роки тому виходили на “акції за Януковича”. Скажете, що вони не винні, що їм наказали? А кому можна наказати? Вище ми вже визначили, що наказати кудись піти проти їхньої волі можна тепер лише тим, хто нічого не робить і тому може спокійно йти куди скажуть. Який висновок? Мені здається, що ступінь свободи і демократії визначається не статтями Конституції, і не тим, що проголошує влада. Коли в країні є можливість “дати людей”, ніякої демократії там немає. Є лише її окремі ознаки. У вигляді тих, кого вже не можна нікому “дати”. Залишається небагато — щоб ці люди, коли їх оберуть до влади, не почали самі “давати людей”. Про те, аби не було таких установ, де службовці практично нічого не роблять, я навіть і не мрію. Якщо так колись буде, то вже не за нашого життя.

About "АлМаС"

АлМаС
Цей запис був оприлюднений у Право, Україна, правда і позначений , . Додати в закладки постійне посилання.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s