ЯК У 41-МУ ЗНИЩУВАЛИ В”ЯЗНІВ ТЮРЕМ


Июнь 1941-го. БССР. Эвакуация тюрем

З датою 22 червня пов’язано не тільки напад Німеччини на СРСР, а й ще одна не менш кривава подія нашої історії. Мова йде про факти нелюдської і жорстокої евакуації в’язнів тюрем, що знаходяться в західних областях радянської Білорусі.

Це «позаплановий» для Народного Комісаріату Внутрішніх Справ СРСР захід обернулася страшною трагедією для багатьох тисяч людей. Тортури камерного типу До початку Великої Вітчизняної війни в Радянському Союзі була створена досить розгалужена тюремно-табірна система, яка керувалася Тюремним управлінням НКВС СРСР. Ще в 1934 році Постановою РНК у підпорядкування НКВС СРСР були передані всі тюрми (звані тоді ізоляторами), що знаходяться в союзних республіках. Для управління місцями ув’язнення у складі ГУЛАГ НКВС СРСР був організований Відділ місць ув’язнення ГУЛАГу, а на місцях – ОМЗ НКВД / УНКВД. У 1936 році на базі Тюремного відділу НКВС СРСР створюється Тюремний відділ ГУГБ НКВД, якому присвоюють назву «10-й відділ ГУГБ НКВС СРСР». Через два роки статус цієї структурної одиниці підвищується до рівня Тюремного відділу НКВС СРСР (ТО НКВС СРСР). У 1938 р наказом Народного комісара внутрішніх справ № 00641 на базі Тюремного відділу та Відділу місць ув’язнення ГУЛАГ було організовано Головне тюремне управління (ГТУ) НКВД, яке сконцентрувало управління всіма тюремними установами країни. У лютому 1941-го у зв’язку з поділом НКВС СРСР на два наркомату – НКВД СРСР і НКДБ СРСР – частина в’язниць була передана у ведення НКДБ, де керівництво ними було покладено на 2-й відділ (начальник – майор ГБ Л.Ф. Баштаков) . А в НКВС, у свою чергу, було створено Тюремне управління, на чолі якого став капітан ГБ М.І. Нікольський. Такий стан речей тривало до нападу Німеччини на Радянський Союз, коли НКВД і НКГБ знову були об’єднані в єдиний наркомат – НКВС, а керівництво в’язницями було знову зосереджено в Тюремному управлінні НКВС (за винятком пересильних в’язниць, підпорядкованих ГУЛАГу). Напередодні війни на території УРСР знаходилося 24 виправно-трудові колонії, з яких 3 були сільськогосподарські, 7 – промислові, решта – особливого будівництва. На 1 січня 1941 чисельність ув’язнених у виправно-трудових установах, підвідомчих управлінню виправно-трудових колоній НКВС УРСР становила 8 544 людини. Ці колонії призначалися для утримання засуджених за кримінальні злочини на термін позбавлення волі до трьох років. Особи, засуджені за «антирадянську діяльність», «контрреволюційні злочини», особливо небезпечні злочинці здебільшого спрямовувалися для відбування покарання в табори ГУЛАГу за межі республіки. Крім цього в БССР було 33 слідчі і термінові в’язниці з лімітом наповнення 16945 місць, в яких до 10 червня 1941 містилося 26237 ув’язнених. Вони призначалися для утримання підслідних, а також засуджених за контрреволюційну діяльність. У Могилевської, Гомельської та Поліської областях було по одній в’язниці на область, у Вітебській, Брестської і Пінської областях – по три в’язниці, в Белостокской і Вілейської областях – по 4, у Мінській – 5 в’язниць, у Барановицькій – 7. Ліміти наповнення тюрем коливалися від 60 місць (в’язниця №17 у м Стовпці Барановицькій області) до 2680 (в’язниця №23 у м Брест). Конвой. Кадр з кінофільму “Перед світанком” Втім, ув’язнених у в’язницях БССР було на багато більше, ніж номінально вони могли прийняти. Приміром, в журналі НКВС СРСР про чисельність ув’язнених у в’язницях відзначено, що 10 червня 1941 року в Вілейської в’язниці №26 містилося 1 031 людина при допустимому ліміті в 350, а в мінській «Володарці» при ліміті в 1000 ув’язнених, містилося тисячу вісімсот шістьдесят сім чоловік. І така ситуація спостерігалася майже скрізь. У Ошмянського в’язниці в шести камерах для чоловіків розміром 6 х 8 м містилося від 70 до 120 ув’язнених. У в’язниці НКВС у Вілейці в камері розміром 2 х 8 м знаходилося 17 чоловік, а в камері 6 х 5 м знаходилося 119 чоловік. У в’язниці на вул. Володарського в Мінську в камері 8 х 8 м містилося від 100 до 116 осіб. У «американці» в січні 1941 року утримувався 800, а в червні 3000 чоловік. Це була справжня мука! Куля в потилицю +23 июня 41-го до Мінська з Москви наркому внутрішніх справ БРСР А.П. Матвєєву був переданий наказ заступника наркома внутрішніх справ СРСР В.В. Чернишова, який курирував ГУЛАГ, про негайну евакуацію в’язнів з місць позбавлення волі, що знаходяться в західно-білоруських областях, (станом на 10 червня 1941 там містилося 16537 ув’язнених). Для цієї операції Народний комісаріат шляхів сполучення СРСР віддав розпорядження начальникам доріг про виділення 567 вагонів. Крім цього, постановою ЦК КП (б) Б НКВС БРСР було наказано привести у виконання вироки щодо засуджених до вищої міри покарання ув’язнених, які перебувають у в’язницях західних областей Білоруської РСР. Втім, організувати евакуацію належним чином функціонери НКВД так і не змогли. Не встигли евакуювати і виправні установи, підвідомчі Уітком НКВС БРСР. Лише кілька колоній провели евакуацію задовільно. З інших, більшість ув’язнених розбіглося. Німцям були залишені також майже вся тюремна документація. Якщо на території східної Білорусі часу для організації евакуації тюрем було достатньо, то в західних областях БРСР німецький наступ призвело керівництво в’язниць в замішання. У багатьох випадках, як, наприклад, у в’язницях в Ломжа, Білостоці, Кобрині, Пружанах, Ліді і Слонімі тюремна адміністрація покинула охоронюваний об’єкт, залишивши підшефний контингент без нагляду. Для того, щоб зрозуміти, що відбувалося в перші години війни в розташованих у прикордонних районах в’язницях, варто розповісти про в’язницю НКВД, що розташовувалася в будівлі старого монастиря «Бригідки» в Брестській фортеці. Її охорону здійснював 132-й окремий батальйон конвойних військ НКВС СРСР, сформований на підставі Постанови Комітету Оборони при Раді Народних Комісарів СРСР № 1867-494сс від 13 листопада 1939 року. У суботній вечір 21 червня бійці батальйону, вільні від нарядів, дивилися кінофільм «Ми з Кронштадта». На повірці з усього батальйону перебувало лише 72 людини. На котлової забезпечення було поставлено 94 людини (включаючи караул, який охороняв «Бригідки»). Рано вранці 22 червня 1941 потужний вибух потряс будівля казарми. Один з перших снарядів вибухнув на кухні батальйону. Бійці схопилися з ліжок. Знову удар – обвалилася стеля, стіна приміщення тремтіла від розривів снарядів. Казарма батальйону являла собою справжнісіньке пекло. У стіні двометрової товщини з’явилися зяючі проломи. Горіло все, що могло горіти. Стогнали поранені. У конов’язі моторошно іржали коні автохозвзвода й вили у вольєрах службові собаки. Про те, що караул у в’язниці знаходиться в безвихідному становищі, співробітники НКВС зрозуміли не відразу. Вогневої вал артилерійської підготовки «обійшов» в’язницю стороною. Але за снарядами рушили штурмові групи вермахту. Рядові А.М. Докучаєв, П.Ф. Філіппов, І.Г. Авдєєв почали відстрілюватися від насідають гітлерівців. У швидкоплинної хватці переважаючий противник досить швидко придушив опір солдатів батальйону. Двічі пораненого рядового П.Ф. Філіппова німці добили. Один з живих в’язнів «Бригіток», згодом свідчив, що «росіяни» билися хоробро і відчайдушно, до останнього патрона ». Тюрма “Бригідки” За спогадами командира розрахунку батареї ПТО сержанта М.А. Караваєва, колишніх з / к +23 червня німці відконвоювали на Захід «в Польщу». Але пішли не всі. Як випливає з доповідної записки начальника тюремного управління НКВС УРСР М.П. Опалєва частину ув’язнених вирушила з німцями в Брест, де допомагала останнім впізнавати співробітників в’язниці. За спогадами інших очевидців, випадки, коли «західники» (тобто колишні польські громадяни) відкривали, по суті справи, другий фронт проти Червоної Армії були досить частими. Ув’язнених в’язниці в Новогрудку спробували евакуювати залізницею. Але на станції на конвой напали місцеві жителі і «відбили» ув’язнених. У Гродно в’язниця піддалася бомбардуванню німецької авіації. Багато «зеки» загинули на місці. Ті, хто вцілів, розбіглися. Охорона цього не перешкоджала. При евакуації деяких в’язниць, розташованих на території БССР сталися криваві події, про які варто розповісти детальніше. Після евакуації радянських держорганів і НКВД з Вілейки в будівлі, що знаходиться на території тюремного комплексу був виявлений підвал, стіни якого були забризкані людською кров’ю і покриті кульовими отворами. Поруч з цією будівлею були знайдені дві ями з людськими останками. За словами свідків там покоїлося близько 300 осіб. Відомий польський публіцист Юзеф Мацкевич так описував ті події: «Коли після втечі більшовиків відкрили в’язницю в Вілейці, очам місцевих жителів представилася страшна картина убитих енкаведистами в’язнів. В одній камері висів на колючому дроті труп людини, повішеного за щелепи; в іншій – кілька голих чоловіків і жінок без вух, з виколотими очима. В саду, по сусідству з в’язницею привернула увагу свіже розпушена земля. Її розкопали і знайшли сотні людських трупів. Це були жертви масового винищення людей органами НКВС ». 23 червня 1941 в Ошмянського в’язниці була проведена сегрегація укладених за національним принципом. У ніч на 24 червня людей стали виводити з камер. У деяких склалося враження, що їх скоро відпустять. Замість цього, укладеним тут же заламували руки, затикали роти кляпами, і вели в будинок колишнього польського держустанови – староства, яке знаходилося поряд з в’язницею. Видовище, судячи з усього, було схоже на те, що показав у своєму фільмі «Катинь» Анджей Вайда. У підвалі знаходилося декілька співробітників НКВС, які вбивали в’язнів пострілом у потилицю. Загальне число жертв цієї розправи склало 57 чоловік. Серед жертв було кілька польських вчителів з Ошмяни. У Державному Архіві Російської Федерації зберігається доповідна записка начальника тюремного управління НКВС УРСР М.П. Опалєва начальнику тюремного управління НКВС СРСР М.І. Никольскому про евакуацію тюрем НКВС УРСР, в якій зокрема зазначалося, що «політрук тюрми м Ошмяни Клименко та уповноважений Авдєєв в момент бомбардування міста Ошмяни особисто вивели з камер 30 осіб ув’язнених, обвинувачених у злочинах контрреволюційного характеру, і розстріляли цих людей у ​​підвалі в’язниці . Трупи залишили не зарито. […] На другий день місцеві жителі м Ошмяни, дізнавшись про розстріл ув’язнених, пішли у в’язницю і, розбираючи трупи, розшукували своїх родичів ». “Репортаж” з того світу Вражаюче, але один з тих, кого тоді намагалися вбити, вижив і в 1989 році дав свідчення слідчим польської Окружний комісії вивчення злочинів проти польського народу в Лодзі. Звернемося до спогадів Полікарпа Страшіцкого. «На другий чи третій день війни, близько 10:00 нас усіх вивели з камер у двір перед в’язницею. У моїй камері, разом зі мною було кілька десятків ув’язнених. […] У дворі ми стояли до вечора, після чого у кожного в’язня почали питати прізвище, ім’я та національність. Після цього у бік були відведені ув’язнені, які назвалися білорусами, а інших завели в одну велику камеру. Трохи пізніше з цієї камери стали викликати по одному в’язневі. Коли відкрилися двері камери, я побачив що стоїть в коридорі кулемет, біля якого стояли солдати внутрішніх військ НКВС. Мене вивели з камери п’ятого чи шостим за рахунком. Руки зв’язали за спиною дротом. Незабаром я опинився в підвалі колишнього повятового староства, будівля якого було поруч з в’язницею. Там стояло кілька співробітників НКВС, один з яких тримав в руці пістолет. Я встиг помітити, що ті ув’язнені, яких вивели з камери переді мною, лежать мертві на підлозі підвалу. Мене провели вглиб і вистрілили в потилицю. Бризнула кров. Однак я не зомлів. Співробітник НКВД підніс пістолет до мого скроні й вистрілив ще раз. […] Як виявилося, в мене, лежачого на підлозі, залитому кров’ю стріляли ще раз. В спину. Коли я прийшов до тями, побачив, що лежу в госпіталі в Ошмянах ». Погодьтеся, по істині, дивовижна історія порятунку. Але, на жаль, частіше кати з НКВС і в червні 1941-го, і ще раніше навесні 1940-го, доводили своє страшне діло до кінця. Без вижили, без свідків. Хроніка “маршу смерті” Евакуація в’язниці в Вілейці почалася 24 червня 1941 В’язнів вивели у двір і розділили на дві колони: політичних і кримінальних злочинців. Перших було близько 2 тисяч, других близько 600. Окрім цього з в’язниці вивели близько 200 ув’язнених жінок. Всіх заарештованих повели через Плещеніци убік Борисова. Одну з груп в’язнів (близько 150 осіб) співробітники НКВС повели в напрямку села Хотенчіци і незабаром усіх розстріляли в лісі. Через кілька днів рідні та близькі тих, хто перебував в ув’язненні у Вілейському в’язниці пішли в слід за колоною і виявили останки розстріляних людей. Близько 30 ув’язнених зі зв’язаними руками було виявлено біля села Сосонка, безліч трупів знайшли біля сіл Касуто і Малмигі. У жіночій колоні також були жертви. Під час її руху конвоїри добивали багнетами знесилених жінок. Незабаром співробітникам НКВС, які супроводжували цих ув’язнених, стало відомо, що дорога перерізана німецькими військами. Не довго думаючи, цю колону повернули до Вілейки. У Воложинської в’язниці в ніч з 24 на 25 червня 1941 року було звільнено кримінальники. Залишилися укладених через Першаі і Раків повели до Мінська. У містечку Тарасове укладених завели в ліс і почали розстрілювати. Втекти вдалося лише деяким. В’язнів мінської «Американки» в ніч з 22 на 23 червня 1941 побудували колонами по 200-300 чоловік у кожній, і повели по могилевской трасі. У ніч з 24 на 25 червня 1941 останню групу в’язнів вивели і з «Володарки». Це були колишні громадяни Литви (близько 300 осіб). Незадовго до початку війни їх перевели в Мінську з в’язниці в Каунасі. Очевидці згадують, що серед сірої маси «зеків» виділялася група людей у ​​довгих шинелях. Це були офіцери польської армії і католицькі священнослужителі. Розстріляні заключення За різними даними, всього з мінських в’язниць конвой НКВС вивів від 6 до 8 тис. Ув’язнених. Однак, під час руху в цю колону «вливалися» укладені з інших тюрем. Очевидці тих подій та історики висловлюють думку, що жертвами цього «маршу смерті» стало близько чотирьох тисяч людей. Розстрілювати в’язнів почали ще в передмісті Мінська. Вся могилевская траса була всіяна трупами цих нещасних людей. Дошедшую в Червень 26 – 27 червня 1941 колону «зеків» співробітники НКВС розділили за категоріями. Жінок і деяких чоловіків (з менш тяжкими вироками) відокремили і залишили на території в’язниці, а дві групи ув’язнених з «політичними статтями» повели на схід. Одну з них (600-700 чоловік) конвоїри розстріляли на дорозі в 3-4 км від Червене. У тій бійні вціліли лише одиниці. Іншу групу (400 чоловіків) знищили в лісі. Урочища Цагельня та Високий Стан стали братською могилою для сотень людей багатьох національностей.

About "АлМаС"

АлМаС
Цей запис був оприлюднений у История, СРСР, правда і позначений , . Додати в закладки постійне посилання.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s