Чим живе середньостатистичний росіянин?


У Росії панує істерика. І все про Туреччину рідну, яку за останні років двадцять багато росіян стали вважати своєю – їздили щороку, а хто й частіше, купували усілякі товари якісні, яких у рідному Нижньому Тагілі не знайти, відверто хамили у ресторанах і матом говорили на вулицях. Турки терпіли, грошики на росіянах заробляли, знаючи старий принцип: ми тобі – товар, ти нам – долари та євро. Щоправда, останній рік-два російської мови в Туреччині побоювалися, вивісок російською вже майже немає, росіяни ходять по вулицях Стамбула зграйками, пошепки перемовляючись. І тут – бац, нове лихо, рідний президент Путін зволів образитися на Туреччину. І понеслася пропаганда по каналах – дзюрчить, шкворчить, сморід розносить, – пише Олег Панфілов для Крим.Реалії.

.

Без телевізора росіянину і холодильник не потрібен – телевізор привчає в екстрених ситуаціях і зовсім не заглядати в холодильник

Чим живе середньостатистичний росіянин? Правильно, загляданням у два пристрої побутової техніки – холодильник і телевізор. Холодильник дає поживу і енергію, телевізор заряджає на подвиги. Якщо в холодильнику мало їжі, то телевізор компенсує енергію – замість органічної буде емоційна. Без телевізора росіянину і холодильник не потрібен – телевізор привчає в екстрених ситуаціях і зовсім не заглядати в холодильник і не питати, дивлячись у стелю: де їжа? Телевізор йому вчасно пояснить, що їжа затримується у зв’язку з об’єктивними обставинами – ще не всі вороги держави Російської переможені, потрібно потерпіти. А якщо не під силу, то можна заспівати старе революційне “і хліба окраєць і той навпіл”.

Якщо згадати недавнє минуле, майже сто років “радянського світлого”, то можна навести величезну кількість прикладів, коли духовне замінювало органічне. І про “хліба окраєць”, і “картошку-тошку-тошку”, і “соберу грибов лукошко”. Романтичні радянські громадяни любили фантастичне – “і на Марсі будуть яблуні цвісти”, а якщо когось хотіли вивести на чисту воду, підкреслити його пристрасть до обжерливості, яке ставилося вище духовного, то називали “мальчишом-плохішом” – той за банку варення і за пачку печива продавав відомості виняткової важливості для світлого майбутнього і виконання завдань марксизму-ленінізму. Радянська людина і нащадок його росіянин повинні жити духовно багатими, навіть якщо холодильник вже порожній.

Колись радянських людей закликав терпіти Ленін, потім Сталін, трохи Брежнєв, тепер – Путін. Колишнім регуляторам терпіння було простіше – громадяни з пригноблених царизмом швидко стали гнобленими марксизмом, не уявляючи, що можна жити інакше. Путіну набагато складніше: росіяни вже скуштували шопінг в Європі, пляжі Анталії та різдвяні прогулянки по Пікаділ’ї. Переконати їх відмовитися від сформованої за короткий час звички складно, але вміючи – можна. Треба тільки включити голосніше телевізор і наполегливо, кожен день, годину і хвилину роз’яснювати, що не Путін у вас хоче все це відібрати, а прокляті піндоси, а тепер ще й Ердоган. Що не Онищенко розповідає про те, як у кожному турецькому помідорі криється заряд для смертельної ракети, а прем’єр-міністр Давутоглу пхає в помідори тротил і гексоген.

Росіяни живуть в країні, де телевізор визначає, як повинні працювати два важливі органи мешканця “великої країни” – мозок і пряма кишка

Середньостатистичний росіянин готовий битися за порожнечу свого холодильника, його можна підвести до турецького посольства, дати жменю каменів і сказати: два розбиті вікна в посольстві – і уві сні тобі насниться російське щастя і два кілограми добірних магаданських помідорів. І росіянин починає мстити – бити, бити, кричати, справляти нужду в під’їздах, топтати прапори чужих країн. Росіянину здається, що чим сильніше він буде кричати, тим десь у Кремлі Путін ширше посміхнеться і кивне головою – мовляв, молодці, росіяни, стали такі ж слухняні, як років 50-60 тому.

Що робить росіянин, прийшовши додому після биття вікон у турецькому посольстві? Правильно, вмикає телевізор і тільки потім дивиться на холодильник – не всередину, а на нього, милуючись матовим відблиском потертих дверцят і мирним бурчанням даремно працюючого мотора. Росіянин дивиться телевізор і бачить себе – того, хто відчайдушно б’ється з турецьким склом, і душу його наповнює гордість за свою велику країну, що встає з колін. І за свого президента – такого ласкавого, такого рідного, який киває головою, як би втішаючи росіян: ви настільки духовно багаті, що вам не потрібні польські яблука і турецькі помідори, французький сир і іспанський копчений окіст. Він ніби переконує, що хамон – це не духовне, російське духовне – це уламки віконного скла і гасла про те, що піндоси та їхні поплічники не дають жити простому росіянину.

Дні моральної підготовки росіян до загальної ненависті пройшли успішно – вся країна, затамувавши подих, стежила за тим, як самоскиди і вантажівки, що привозили ящики з продуктами на звалища, і бульдозери відчайдушно тиснули соковиті персики. Росіяни постарше пам’ятали, як товариші з КДБ спалювали в багаттях платівки з Beatles і касети з LedZeppelin, як рвали яскраві журнали і проклинали тонкі ніжні колготки, як ловили на вулицях стиляг і зрізали з них яскраві краватки. Тиснуть продукти бульдозери – звідти, з життя, контрольованої КДБ, такий обряд, придуманий на Луб’янці – збудження ненависті до чужого і його подальше знищення, щоб більша частина в заздрості і злості проклинала продукти, які собі не могла дозволити.

Росіянин перемикає канал і від репортажу про знищення продуктів переходить до дискусії про те, скільки всякої нечисті живе в тих самих продуктах – від бацил і мікробів від кишкових паличок до пестицидів і гербіцидів. Якби росіянам сказали, що у фруктах і овочах гади-французи і негідники-італійці сховали ядерні заряди, то десять хвилин роз’яснень по телевізору – і всі б повірили. Істерика живе майже в кожній родині, у кожному російському будинку і квартирі. Включається телевізор – і звідти знову мчить: “Треба скинути атомну бомбу на Стамбул” (Володимир Жириновський), “Пам’ятаєте, як наш штурмовик пролетів над американським есмінцем, після чого зійшли з розуму кілька десятків американських моряків?” (Олексій Подберезкин), “Ердоган – це турецький Гітлер, та він гірший за Гітлера! “(Володимир Жириновський), “Нема чого нам радити! Ви спочатку у себе в Парижі зробіть так, щоб у вас там не вибухало посеред білого дня, а потім вже нам радьте!” (Євген Сатановський), “А ось у Гітлера було багато друзів – і їх кількість зростала весь час, поки товариш Сталін всім по довбешці не надавав” (Борис Надєждін), “Сьогодні Туреччина не просто солідаризувалася з терористами, а виступила на їхньому боці” (Сергій Шаргунов), “Імена турецьких військових, які вчинили цей злочин, будуть встановлені, і рано чи пізно їх спіткає заслужена кара” (Ігор Коротченко).

Росіянин може по кілька годин обговорювати “бойову міць” своєї армії, але не звертати уваги на те, що відбувається в економіці

Якби я слухав подібне щодня, то у мене апетит пропав би не від страху, а від усвідомлення того, що навколо стільки божевільних людей. Ситуація повільно, але змінюється – на користь холодильника. Згідно з дослідженням Фонду “Громадська думка”, частка росіян, які говорять про економічну кризу в країні, зросла до 72% з 68% у серпні. При цьому 15% вважають, що зараз у Росії кризи немає (17% у серпні). Оцінюючи своє матеріальне становище, 38% росіян сказали, що коштів їм вистачає на одяг, а на велику побутову техніку – ні, ще у 27% є гроші на харчування, але не на одяг. Зросла частка тих, кому не вистачає грошей на харчування – 14% зараз і 9% в серпні.

З недавніх радянських часів у населення вироблена стійка незалежність від економічної інформації. Раніше від населення нічого не залежало – ні якість ковбаси, ні розмір черги за гречкою. Таке ставлення збереглося дотепер: росіянин може по кілька годин обговорювати “бойову міць” своєї армії, але не звертати уваги на те, що відбувається в економіці. Росіянин може годинами говорити про те, як важливо встати з колін, але не хоче заглядати в дані офіційної статистики, які виглядають катастрофічно: імпорт у січні-жовтні знизився в порівнянні з цим же періодом минулого року на 32,1 відсотка, експорт – на 32,1%. Імпорт з країн далекого зарубіжжя: продовольство знизилося на 36,5 відсотка, машинобудівна продукція на 36,4, взуття – на 34,4 відсотка. Пасажирообіг російських авіакомпаній за 10 місяців 2015 знизився на 3,8 відсотків. Експорт Росії в Туреччину становить 22 мільярди доларів, з яких близько половини – нафта та газ. Імпорт у Росію з Туреччини – 6 мільярдів доларів, продукти харчування становлять 1 мільярд. Хто опиниться в програші, навіть не варто обговорювати.

І, нарешті, ще трохи про телевізор, який в Росії більше схожий на інформаційного євнуха – ніби як джерело інформації, але настільки неправдивий й імпотентний, що росіяни, наприклад, ніколи не почують таке порівняння. НАТО, якого так бояться в Кремлі, створено у 1949 році. ОДКБ, як пострадянська альтернатива НАТО, – в 1992 році. В ОДКБ – 6 країн, чиї армії, м’яко кажучи, не можуть становити загрози. За останні роки з ОДКБ вийшло три країни. НАТО складається з 28 країн, ще п’ять стануть членами найближчим часом. Військовий потенціал цих країн у кілька разів перевершує російський, а за деякими видами озброєння – вдесятеро й більше.

About "АлМаС"

АлМаС
Галерея | Цей запис був оприлюднений у Новости, Право, правда і позначений , , . Додати в закладки постійне посилання.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s