А МАЙДАН ВСЕ Ж ТАКИ ПРОГРАВ


Я повністю солідарний з думкою політологів про те, що Майдан програв. Адже відбулася не зміна системи, а лише часткова заміна людей при владі. Вимоги Майдану так і залишилися на словах, а на ділі продовжує функціонувати та ж корумпована і неповоротка машина, яку створювали попередники впродовж 24 років.

При владі залишилися старі чиновники, не покарано навіть відвертих сепаратистів, деякі з них щойно навіть скористалися можливістю переобратися на новий термін. Продовжують службу і ті мєнти, що розправлялися з учасниками Революції Гідності на Майдані. Непогано почуваються й прокляті народом і армією погонно-лампасні істоти, які розкрадали допомогу, зібрану простими людьми для наших солдатів на фронті.

Народ усе бачить і реагує на подібні речі. Причому реагує гостро, тож у суспільстві зростає напруга. Зміна влади має відбуватися швидко і рішуче, а представники попереднього режиму повинні відповісти за свої злочини. У противному випадку нова влада остаточно втратить народну підтримку і вимушена буде вдаватися до репресій, щоби врятуватися від вже неминучої відповідальності. Події можуть розвиватися настільки стрімко, що ефективно реагувати на них часу не вистачить. Ресурс часу нинішня влада вичерпала, їй не позаздриш

Не систему міняють, а символи

Головна біда українських революцій полягає в тому, що замість кардинальної зміни системи революціонери всю свою енергію скеровують на відміну старих символів. У 1991 р. почали заміну червоної символіки на синьо-жовту, але навіть і цієї справи не довели до кінця. А владу залишили в руках старої комуністичної номенклатури, яка встигла укласти міцний союз з криміналітетом. У 2005 р. сконцентрували увагу на символічних подіях нашої історії (Голодомор, національно-визвольний рух середини ХХ ст., Трипільська культура), а залишили при владі олігархічну систему. Нині також зайняті зовнішньою декомунізацією, проте не чіпають тих, хто довів Україну до краю безодні.

А залишки нелюдського ладу страшні не стільки у старих назвах вулиць, скільки у мізках наших сучасників — вони можуть виплисти на поверхню, коли ситуація в країні значно погіршиться. Позбутися комуністичної символіки необхідно було одразу після розпаду СССР, на хвилі революційного піднесення. Час же згаяно бездарно, тому суспільство нині мляво реагує на заходи влади у цій царині, які частіше викликають роздратування, ніж схвалення. Люди вмить збідніли і дуже невдоволені своїм злиденним життям. На цьому тлі запровадження нових назв населених пунктів, вулиць і площ не зустрічає тієї підтримки, яку могло б мати під час бурхливого економічного розвитку та зростання життєвого рівня більшості населення. Нині ж ситуація кардинально інша, і нею користаються сили вчорашнього дня.

Раптом із забуття вигулькнули “прогресивні соціалісти”. Їхня лідерка Наталія Вітренко днями провела мітинг у Києві під гаслами “славного минулого”. Коли людям не вистачає грошей на найнеобхідніше, вони схильні повірити будь-яким казкам про добре життя. Недавно ще вірили одним, тепер розчарувалися і готові повірити іншим. А система розкрадання країни й повсюдного дурисвітства залишилася недоторканою, чим користуються діячі, які змінюють один одного на арені того цирку, що називається сучасною українською політикою. Вони лишаються безкарними, тому кожна нова команда (чи банда?) нахабніє ще більше. На жаль, чимало людей легко піддається обіцянкам цих людців.

Чи є вихід з глухого кута?

Вихід є завжди. Нині він полягає у швидкому здійненні обіцяної ліквідації влади олігархів і породженої нею системної корупції. Інакше соціальний вибух стає неминучим, а олігархи встигнуть озброїти і організувати його учасників. Якщо за неповні два місяці, які залишилися до кінця року, в Україні не станеться позитивних змін, наслідки будуть серйозними.

Виживаємо ми нині завдяки іноземним запозиченням, але Захід вже не приховує свого розчарування відсутністю в Україні руху вперед. Без рішучого удару по олігархах можемо втратити міжнародну підтримку, що спонукає Путіна до активізації антиукраїнських дій. До відповідальності треба притягати тих “господарів” Донбасу, які спровокували криваві події, і навіть нині примудрюються заробляти на людському горі чималі кошти. Необхідно масово міняти продажних суддів, прокурорів, мєнтів. Народ втратив будь-яку довіру до них. А коли не вірять офіційному суду, тоді вдаються до суду Лінча. Не дай Боже!

Київська влада пояснює свою пасивність тим, що в країні існує “кадровий голод” – мовляв, ніким замінити старих чиновників. Проте європейські постсоціалістичні держави починали саме із масової заміни старого корумпованого чиновництва, тому й пішли вперед. Молодь вчиться швидко, і вона є рушієм позитивних змін. На місцевих виборах в Україні обрано чимало молодих і перевірених життям людей – волонтерів, учасників АТО, громадських активістів. Створено великий резерв кадрів, які можуть змінити країну на краще. Але тільки у тому випадку, якщо будуть спиратися на активних громадян. Справжнє громадянське суспільство у нас лише формується, його гальмує олігархічна система. Вдасться її зламати — суспільст

About "АлМаС"

АлМаС
Цей запис був оприлюднений у Міф, Протест, правда і позначений , , . Додати в закладки постійне посилання.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s