ПОЛІЩУКИ, ХТО МИ І ЗВІДКИ?


Важливі питання етнічної історії, як завжди прості, ХТО МИ І ЗВІДКИ? Не хочу зупинятися на критиці версій походження  українців чи білорусів, це не продуктивно. Сумбур в головах – від школярів до державних і наукових мужів, змушує засумніватися, що ми озброєні правдивими знаннями. Версія повинна бути одна, вкладатися в логіку і підтверджувана фактами і подіями в сусідніх регіонах. І, вже точно, що не притягнута за вуха, для обгрунтування нинішнього статус-кво.

Торкаючись нашої теми, про українське Полісся, почну  з причини появи тут слов’ян починаються в  V  столітті. Це дуже динамічний період слов’янської історії, який розпочався слов’янської експансією в Карпати, до Дунаю, на Балкани. Племена слов’ян ходили походами в усі ці регіони, жили там роками і десятиліттями, воювали і поверталися назад.

У середині  V  століття в Причорномор’ї увірвалися авари *, розгромили слов’ян-антів * і, женучи їх перед собою, пішли через Богемію (Чехія) в Паннонію (Угорщина). Після їх відходу, у північно-західній (сучасної) Україна виник сильний  Дулебський Союз 13 слов’янських племен.

До  VI  ст. відбулося остаточне розділення дулібів * і лендзян * по річці Західний Буг, що призвело до формування окремих спільнот східних і західних слов’ян в майбутньому. Розселення дулібів йшло з заходу на схід до Дніпра і на північ у басейн Прип’яті.

На початку  VII ст.  В Центральній Європі відбулися події, які привели в рух ланцюжок інших подій, за принципом «доміно». Авари ослабли, що призвело до незалежності від них Хорватського Союзу, до Іллірії з Богемії хлинули серби, ущільнивши слов’янське населення по річках Сава і Драва. Романське населення видавлювалося на Дунай, перетворюючись на суцільний потік, що рухався в сторону Візантії. У середині  VII  ст. болгарський хан Кувер додав до цього потоку ромеїв *, що проживали по р. Тиса в Паннонії. Вся ця латиномовна маса переселенців розселилася по лівому березі нижнього Дунаю, ця місцевість стала називатися Валахією.

До приходу волохів * на Нижньому Дунаї виник слов’янський Союз Семи Пологів, який не міг опиратися експансії численних і організованих прибульців, йому загрожувала доля слов’ян Еллади- бути розчиненими. Але втрутилися інші обставини. В кінці  VII  ст. На Дунай приходить болгарська орда хана Аспаруха, вигнана хазарами з Причорномор’я. Волохам болгари не довіряли, як одновірцям Візантії, а словени стали союзною піхотою і були переселені на правий берег Дунаю до візантійського кордону, вони і стануть потім слов’янськими болгарами.

Кочові тюрки-болгари зайняли Волощину, а волохів витіснили на північ, у Карпати. У  VIII  ст. Майбутні румуни заселили Олтенію (басейн р. Олт) і Мунтенію (Трансільванія), вигнавши словен на північні схили Карпат. Так, майбутні українці повернулися на свою майбутню батьківщину. Невдовзі Дулебський Союз * почав розвалюватися, а його племена стали потрапляти в залежність і асимілюватися словенами. Центр відходить на схід дулібів перемістився в межиріччі річок Случ і Горинь.

Племена берзічей і дреговичів , пригнічені словенськими лучанами * йшли на північ до Прип’яті, на схід залишався тільки Древлянський Союз * племен.

Далі, на Прип’яті стоїть місто  Турів, столиця однойменного князівства з X  ст., Яке можна вважати початком поліскої державності. До складу князівства входила Дубровиця, яка контролювала злиття Горині та Случі,  і нині перебуває на території України. Тобто, весь перебіг Случі і Горині відноситься безпосередньо до історії дреговичів *, які були не асимільовані, а витіснені на північ. Варто додати, що саме дреговичі назвали північну притоку Прип’яті  Случчю.

Що ж відбувається далі? Динаміка асиміляції і витіснення залишків дулебских племен триває, бужани * переходять в словенську домінанту і стають відомі як волиняни. Відома підсумкова історія древлян * після вбивства князя Ігоря, його дружина, княгиня Ольга, силою Київської держави знищувала древлянські поселення по річках Тетерів і Уж.

Починаючи від монгольського завоювання, лісисто-болотиста місцевість південних приток Прип’яті стала притулком для слов’ян України. Татарсько-литовські, польсько-турецькі війни, козацькі повстання наступних століть були причиною продовження просування майбутніх українців до Прип’яті та Ясельда. Турів перестав бути етнічним центром дреговичів, їх важливі центри зміщувалися на північні притоки Прип’яті.

Ще за часів Середньовіччя за слов’янами-жителями Полісся, яке в той час входило до складу Великого Князівства Литовського, закріпилися назви поліщук (умовно серед сусідів) і литвин (умовно серед інших слов’ян, які не жили в князівстві або далеко від самої Литви), також Литвяк (єврей з Князівства Литовського). Саме цим пояснюється велика кількість українських прізвищ Литвин, Литвиненко, Литвинчук, Литовченко і т.д., а також білоруських Литвинович, Літвінёнок, росіян Литвинов, Литовкин – так поступово почали називати вже не тільки балтів-литовців, а й слов’ян – мешканців чи переселенців із земель князівства.

При цьому первісна етнічна ідентифікація з власне литовськими поселенцями на Поліссі також зберігалася досить довго, особливо на Чернігівщині й Сіверщені.. Деякі литвини Полісся, що походили від нащадків древніх переселенців-балтів і жили в ізольованих місцевостях, в тій чи іншій мірі зберегли знання литовської мови аж до 19-20 ст. (Напр. Сімейство видатного українського художника-литвина Геогрія Нарбута).

Разом з тим після ліквідації Великого Князівства Литовського термін “литвин” поступово зникає, трансформуючись спочатку в “литовського русина”, а потім в  “українця”.

Що стосується українських земель, то згідно з матеріалами “парафіяльних списків”, в середині 19 століття у Волинській та Київській губерніях (всі Західне і Центральне Полісся плюс частина Наддніпрянщини) проживало 40233 білоруса і 49269 литовців, що склало відповідно 1,27% і 1 , 56% населення краю (Лебедкін М. О. “Про племінну складі народонаселення Західного краю Російської імперії”, С.-Петербург., 1861, с. 154-158).

Сьогодні термін “литвин” в українській і російській літературній мові є історичним етнонімом для позначення балта-литовця і слов’янина-русина – підданого Великого князівства Литовського.

Крім того, окремі українські дослідники (напр. В. Горленко) визначають литвинів як окрему етнографічну групу Сіверщини, а в сучасній Білорусі поряд з численними псевдоісторичними концепціям відродження ятвягів, “поліського мови” і т.д., існує також і концепція “литвинство” , ” літвінізм “або” Адрадженьне “, яка проголошує окрему” ліцьвінскую нацию “, згідно з якою” ліцьвіни “,” літсвіни “- це не тільки стародавнє найменування жителів західних земель колишньої Русі , а й князів Великого Князівства Литовського – Альгірдас (Ольгерд), Кястутис (Кейстут), Вітаутас (Вітовт) та інші були не балтами-литовцями, а слов’янами, білорусами-литвинами. При цьому очевидне протиріччя щодо неслов’янського звучання їхніх імен пояснюється або тим, що “справжня” Литва знаходиться не на території Литовської Республіки, а є якоюсь зміненою формою назви племені лютичів “Лютва”

В даний час значна частина Західного Полісся осушена. Багато в чому таке осушення було зроблено грубо, некваліфіковано, антинауково і призвело до порушення рівноваги природного середовища. Внаслідок такого осушення Західного Полісся деякі умови життя багатьох західних полешуков в сільській місцевості змінилися в гіршу сторону. Було здійснено докорінну зміну їх історичної географічної середовища, з якої багато в чому була пов’язана їх самобутність. Але є й багато позитивних моментів у осушенні Західного Полісся, пов’язаних з розширенням площ для господарської діяльності, з поліпшенням якості земель господарського призначення, з поліпшенням комунікацій в раніше сильно заболочених місцях, з поліпшенням мікроклімату в таких місцях та ін.
До числа відмінних рис західних полешуков відносяться вельми високий консерватизм, практицизм, помітний індивідуалізм, завзятість, працьовитість, висока здатність до адаптації в іноетнічному середовищі, нерідко за рахунок зовнішнього відмови їх від своєї етнічної приналежності, краща орієнтація на санкціоновані волею держави діяння, терплячість, обов’язковість, прагнення до незалежності. У той же час для сучасних західних полешуков характерні їх духовна і організаційна етнічна роз’єднаність, відсутність позадержавних механізмів (норм поведінки, циннісних установок, організаційних структур та ін.), Які об’єднували б їх як етнос, згуртовували у високо цілісний етнічний організм.

Етнічна територія західних полешуков входить своїми частинами в Білорусь, Польщу і Україну. У геополітичному плані Західне Полісся займає стратегічне положення з точки зору взаємин Білорусі, Польщі та України, а також Західної та Східної Європи, в т. ч. та Росії. Західне Полісся – це самий прямий шлях руху з Росії, а також з значної частини азіатського регіону до Західної Європи. Через нього проходять життєво важливі для європейської та світової спільноти транспортні комунікації. У силу свого стратегічного положення етнічна територія західних полешуков була постійним полем битви різних народів і держав за свої інтереси. Каталог
У Білорусі, Польщі та України компактно проживають на своїй етнічній території західні полешукі,які є корінною етнічною меншиною по відношенню до проживають за межами Західного Полісся, на своїх етнічних територіях самим численними корінням етносам даних держав – білорусам, полякам і українцям. Крім того, західні полешукі проживають в Білорусі, Польщі, Україні на етнічних територіях білорусів, поляків, українців, будучи на них некорінним етнічною меншиною, так само як останні проживають на етнічній території західних полешуков, будучи на них в Білорусі та Україні некорінним етнічною меншиною, а у Польщі – некорінною етнічною більшістю. Хоча в Західному Поліссі Білорусі та України західні полешукі є корінною  етнічною більшістю, тут проживають люди багатьох національностей. Предки багатьох з них оселилися в Західному Поліссі багато сотень років тому. Це вкорінене населення Західного Полісся.

В даний час західнополіських народ не має ні своєї суверенної держави, ні державної автономії, ні культурно-мовної автономії, ні адміністративно-господарського самоврядування, ні адміністративно-територіальної вибраного ні в одній з держав, в яких компактно проживають на своїй етнічній території західні полешукі. Отже, західнополіських етнос не має єдиного внутрішнього управління, орієнтованого на забезпечення його життєздатності. Це ставить його в набагато гірші порівняно з багатьма етносами умови виживання. Існуючі (у першій половині 1994 – Г. А.) в Білорусі, Польщі, України адміністративні одиниці, в які входять західнополіських етнічні землі (Брестська і невелика частина Гомельської області в Білорусі, Білостоцьке, Бяльскоподлясское і Хелмський воєводства у Польщі, Волинська, Житомирська та Рівненська області в Україні) також не орієнтовані на забезпечення специфічних інтересів забезпечення життєздатності західнополіських етносу. Дане адміністративно-територіальний устрій орієнтоване на роздроблення етнічної території західних полешуков, на злиття її з етнічними землями найбільших і корінних народів Білорусі, Польщі та України – білорусів, поляків і українців. Тим самим створені адміністративні перепони для об’єднання західних полешуков в єдиний самоврядний етнічний організм в кожному з цих держав. Каталог
У Західному Поліссі розташовані такі міста, як Брест, Кобрин, Кам’янець, Малорита, Пінськ (в Білорусі), Бельск- Підляський, Мельник, Хелм (у Польщі), Володимир-Волинський, Ковель, Коростень, Луцьк, Овруч, Сарни (в Україні). Багато з цих міст відомі з часів раннього середньовіччя. На території Західного Полісся Білорусі та Польщі знаходиться значна частина національного (для Білорусі та Польщі) парку Біловезька пуща.
Втрата західнополіського етносу, який справив великий економічний, політичний, культурний, військовий та  біогенетичний вплив не тільки на східноєвропейську, а й на загальноєвропейську історію, що має масштабну культурно-мовну самобутність, сильно обіднить не тільки сучасний, а  й майбутній європейський розвиток  і прогрес усього людства.

Поліщук САВЧИН О.М.

About "АлМаС"

АлМаС
Цей запис був оприлюднений у Україна, правда і позначений , . Додати в закладки постійне посилання.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s