ТАК РОЗПОЧИНАЛАСЯ КАТАСТРОФА ДОНБАСУ


На відміну від Слобожанщини чи Полісся, Донбас – це не люди, які мешкали на цій території постійно, а територія – Донецький кряж.

Промислове освоєння земель, які тепер називаються Донбасом, розпочалось у 60-70-х роках ХІХ століття. На той час вони були заселені сільським, переважно етнічно українським населенням, хоча жили також росіяни, греки, німці, татари та інші.

Історія “понятій”. Як Донбас став “індустріальним середньовіччям”

Більшість теперішніх мешканців Донбасу походять від переселенців, які приїхали в пошуках роботи.

Юзівка

Промисловий період історії Донецького кряжу пов’язують передусім із Джоном Х’юзом, валлійським підприємцем, який викупив ділянку землі та заснував гірниче селище, згодом назване на його честь Юзівкою.

 З подібних рудників починалася індустріальна слава Донбасу

Від 1870-х за рахунок трудових мігрантів тут швидко зростало населення.

Вже 1884-го року місцеві, мешканці Бахмутського повіту, становили приблизно 11% населення. Найбільше приїжджало мешканців центральних губерній Російської імперії, менше – з південних і південно-західних.

Близько 5% становили іноземці – британці, італійці, французи, румуни, німці, шведи.

“Сталь у степу”. Бельгійці прийшли у Донбас раніше за Ахметова

З Росії до Юзівки їхали здебільшого безземельні селяни. Першою масовою психологічною травмою був переїзд із села до міста. Другою – перехід від наземної до підземної роботи: фактично люди спускались до пекла.

Свідомість людини, яка відірвалась від свого коріння, повністю змінила спосіб життя і навчилась робити те, чого раніше не могла уявити, зазнавала суттєвих змін.

Серед приїжджих було багато сезонних працівників, відірваних від родин. Вони заповнювали дозвілля пиятикою – звідси легенди про донецьке пияцтво.

 Робота забійників, початок ХХ ст.

У Юзівці формувалось неоднорідне суспільство. Крім того, що приїжджі представляли різні культури, між ними точилась потужна конкуренція.

Найвищим щаблем в ієрархії був британський вищий світ, нижче – інженери, найнижче – робітничий клас.

 Юзівські робітники, орієнтовно 1900 рік

Існує напівміфічна історія про пам’ятник Олександру ІІ: є документи з описом місця і датою встановлення – 1916 рік, проте жодних свідчень, що пам’ятник таки стояв.

Серед істориків поширене припущення, що монумент зруйнували ще до відкриття. Це важливо, адже пам’ятники є елементом саме міської цивілізації.

Юзівка, торгова площа, 1901 рік

У тогочасних свідченнях є цікавий факт про містечко: вбиральні вздовж вулиць. Вихідців із села вони дивували й навіть шокували.

Згодом, за радянських часів, у центрі міста не було жодного громадського туалету, а про мешканців Донецька жартували, що вони звикли терпіти й можуть витримати все.

Вид на Юзівку з терикону шахти “Центральна”, ХІХ ст.

Сталіно

Коли постала радянська влада, Донбас потрапив у поле її особливої уваги. Радянізація регіону, визнаного головною економічною базою країни, мала велике значення для утвердження нового порядку.

“Донбас – серце Росії”. З плакату часів радянської індустріалізації

Для об’єднання строкатого населення більшовики зробили ставку на інтернаціоналізм та атеїзм, руйнуючи церкви та провадячи антирелігійну пропаганду.

Тим часом мешканців інших регіонів мобілізували на відбудову промисловості Донбасу, зруйнованої під час Першої світової та громадянської воєн.

Більшовичинята ідуть в соціялізм. Плакати УРСР часів індустріалізації

Почався новий приплив людей, які почувались на Донбасі незатишно й сприймали його як територію чужу й тимчасову. Приїжджали селяни, що втратили землю через політику розкуркулення, а в тридцятих роках у фабрично-заводські училища Донбасу відправляли дітей репресованих.

За часів мого студентства ми розпочали в Донецьку несанкціоновані розкопки на Рутченковому полі. За офіційною версією там були поховані люди, вбиті нацистами. Ми ж довели, що це були люди, розстріляні в тридцяті роки радянською владою – так звані вороги народу“, – розповідає Оксана Міхєєва.

Жіноче питання в Донбасі та феномен Паші Ангеліної. 1920-1930-ті рр.

Щоб у різнорідного населення з’явився зв’язок із регіоном, влада творила нових героїв – революціонерів та людей праці, що працювали під землею чи біля розплавленого металу. Так постали Олексій Стаханов, Микита Ізотов, Паша Ангеліна.

Одна з ікон соціалістичного Донбасу – трактористка Паша Ангеліна

“Руйнування цих образів я пережила тоді, коли у 80-х знайшла в архівах документи про відомого металурга Ізотова, який насправді був пияком і дебоширом”, – говорить дослідниця.

Під час Другої світової війни населення Донбасу ще дужче перемішалось.

Із Заходу на Схід: трудові мігранти Донбасу в 1939 році

На місце німців, яких вивозили до Сибіру, переселили поляків. Починаючи з 1944 року й аж до операції “Вісла” у заслання на Донбас відправляли мешканців польсько-українського прикордоння. На вільні поселення привозили як політичних, так і кримінальних в’язнів.

Донецьк

У шістдесяті роки героїзацію людини праці почали підкріплювати монументами. З’явився один із символів Донецька – пам’ятник шахтарю.

 Пам’ятник “Слава шахтерській праці” у Донецьку

За комсомольськими путівками до регіону почала приїжджати активна молодь. Та водночас на Донбас і далі переселяються кримінальні елементи, особливо на шкідливі для здоров’я виробництва, де для працевлаштування не вимагали жодних документів.

За неофіційною статистикою, кожен п’ятий на Донбасі побував за ґратами.

Що означає слово “шлепер”, вжите Януковичем у розмові з чиновниками. СКАН

Коли я почала вивчати кримінальний світ Донбасу 20-х років ХХ століття, то працювала з атласами татуювань і злодійським жаргоном – фенею. Мене здивувало, що словник мені не потрібен, адже всі ці слова я знаю зі шкільного віку: кримінальна феня є частиною нормальної шкільної освіти в Донецьку”, – згадує Оксана Міхєєва.

У Донецьку пограбували Музей визволення Донбасу

Ще один напрямок творення героїчної міфології – День Перемоги та відзначення річниці 8 вересня 1943 року (визволення Донбасу від нацистів).

На Донбасі панує ілюзія, що ці свята відзначали завжди, хоча насправді “святом Великої Перемоги” 9 травня стало лише за часів Леоніда Брежнєва.

 Пам’ятник визволителям Донбасу

Коли я розмірковувала, звідки міг узятись донецький сепаратизм, то згадала знайоме зі шкільних років ідеологічне поняття малої батьківщини, – каже дослідниця. – Про це говорили в усьому Союзі, але найбільше саме на Донбасі.

Раніше я не бачила в цій ідеї сепаратистського потенціалу, адже мала батьківщина завжди є частиною більшої.

Однак спрацював курс путінської пропаганди на відновлення СРСР: частина мешканців регіону сприймають Донбас як малу батьківщину в межах колишньої радянської держави“.

Екскурсія Донецьким краєзнавчим музеєм. ФОТО

Розпад Радянського Союзу сильно травмував Донбас. Більшість тут голосувала за незалежність України на референдумі 1 грудня 1991 року, та лише тому, що повірили, що жити стане краще вже завтра.

Натомість, регіон переживав великі зміни: руйнувався образ героя праці, почалося відродження релігійності. У 90-ті через кризу Донецьк виглядав занедбаним, у ньому розросталася мафія, формуючи вже звичний нам проблемний образ регіону.

Розстріляний у донецькому аеропорту бізнесмен і політик Євген Щербань, 1996 рік

До середини 2000-х на запитання “що подивитись у Донецьку?” місцеві відповідали: “нічого цікавого”. Вони не цінували власне місто.

2004-го відбулась іще дужча демонізація Донбасу – його мешканці буквально за кілька днів перетворились для мешканців інших областей України з донеччан на “донецьких”.

На противагу цій тенденції на Донбасі почали культивувати нові міфи. По-перше, спробували продовжити історію регіону аж до скіфо-сарматських часів.

На бульварі Пушкіна в Донецьку стоять лавочки, прикрашені скіфськими оленями; в місті також установили пам’ятник пекторалі, знайденій за участі Донецького національного університету, й чимало кам’яних баб.

 Лавки на бульварі Пушкіна
 Копія скіфської пекторалі з кургану Товста Могила у Театральному сквері

Згадали й про британське минуле Донецька: було встановлено пам’ятник Джонові Х’юзу, фігури The Beatles, біля яких постійно грає музика, й характерну англійську телефонну будку.

Планування центральної частини міста стали трактувати як класичну англійську забудову.

Пам’ятник “The Beatles” встановили у 2006 році біля входу у студентський фас-фуд “Ліверпуль”
 Пам’ятник валлійському підприємцеві Джону Х’юзу

Незмінним лишився акцент на ветеранах Великої Вітчизняної війни та героях праці, а також привабливому образі заводу, зокрема у зовнішній рекламі.

З наближенням “Євро-2012”, частину матчів якого мав приймати Донецьк, розпочався стрімкий розвиток публічних просторів. Місто активно прикрашали.

Місцева влада активно плекала ідею про особливий донецький “шахтарський” характер

Покращення зовнішнього вигляду обласного центру супроводжувалось зубожінням його мешканців, особливо на периферії.

Поза Донецьком вимирали міста та селища, звідки виїжджали люди, покидаючи житло. Втрата домівки була актуальна для мешканців Донбасу ще до того, як люди почали втікати від війни.

Зовнішня привабливість штучно вибудуваного образу Донецька не відповідала його змісту, тому викликала критичну реакцію – наприклад, графіті народного художника Міхалича.

“Народна республіка”

Соціологчне дослідження настроїв мешканців Донецька, проведене у квітні 2014 року, засвідчило головний чинник нестабільності в житті міста – травмовану свідомість місцевого населення. Проте його результати також спростовують низку міфів про донеччан.

 Мешканців російськомовного міста закликали протестувати проти міфічних “бендерівців”

Майже половина мешканців Донецька отримувала інформацію про події у світі в інтернеті, 40% – із телебачення. Друкованих видань у Донецьку майже не читали. Більше третини донеччан довіряли українським ЗМІ, 23% – російським, а 32% не довіряли жодним.

Раніше страхи донеччан стосувалися переважно природних потреб: голод, знецінення гривні. Але цієї весни спрацювали страшилки про бандерівців: щонайменше 60% мешканців Донецька справді бояться радикально налаштованих мешканців Західної України.

Найчастіше ми зустрічали в анкетах варіант написання “бендерівці”, – говорить Оксана Міхєєва. – Потім в інтернеті поширювались жартівливі картинки з роботом Бендером із “Футурами”. У своїх промовах “бендерівців” згадує й Путін“.

47% донеччан у квітні боялися центральної київської влади. Понад третина – європейських і американських політиків: на Донбасі вірили, що на території України Європа та США воюють із Росією. Майже 23% відчували загрозу з боку громадян Росії, які брали участь у проросійських мітингах, 21% – російських політиків і військових.

Так починалась катастрофа Донецька

“Сподівання, що в цьому російськомовному регіоні приїжджі з Росії розчиняться і стануть непомітними, не спрацювало. Насправді Донбас говорить своєрідним діалектом російської, що містить багато українізмів. Чужинців легко вирахувати за їхньою мовою”, – говорить Оксана Міхєєва.

До того ж, донеччани побоювались криміналітету, місцевої влади та радикальних проросійських активістів. А недовіра до силовиків пояснює пасивність і малочисельність мітингів за єдину Україну: людей, які на них виходили, не було кому захищати.

Часто проукраїнські мітинги в Донецьку дозволяли проводити в дуже незручних місцях, які могли стати пасткою. Це створювало додаткову загрозу для людей. Один із мітингів, який із центру перенесли до Палацу піонерів, був повністю оточений міліцією. Людина, що перетинала міліцейський кордон, не знала, що буде всередині – чи захищатимуть її правоохоронці, чи битимуть“, – згадує дослідниця з Донецька.

Учасниця одного з українських мітингів у Донецьку

Третина донеччан у квітні хотіла, щоб Донбас відокремився від України. Така ж частина воліла жити в єдиній унітарній країні, де регіонам були б надані широкі економічні та податкові повноваження. Майже 19% були проти будь-яких змін в устрої.

Та найпоказовішим свідченням подвійної свідомості донеччан було їхнє ставлення до мітингів: одні й ті самі люди схвалювали і проросійські, і проукраїнські протести.

“Губарєв вирощував у гуртожитку коноплю…”. Інтерв’ю про істфак ДонНУ

У разі введення військ на територію регіону приблизно однакові групи донеччан були готові підтримувати російську та українську армію. Проте більшість мешканців Донецька посіла нейтральну позицію, уникаючи прямої участі в конфлікті.

Донецьк, попри все, мав реальні шанси інтегруватись в український простір.

Донецьк святкує перемогу ФК “Шахтар” у Кубку УЄФА на площі Леніна, 2009 рік

До початку сепаратистських виступів, підтриманих згодом російською армією, в Донецьку спокійно існувала українська символіка. Він мав вигляд звичайного українського міста. Проте суперечності, закладені в донецьку регіональну ідентичність, спрацювали в несподіваний руйнівний спосіб.

Не дарма в місцевому байкарському пабі вже не перший рік висить мотоциклетна шина з написом “Если вместо головы снаряд, война неизбежна”.

Biker’s Bar у Донецьку

Ольга Клінова
студентка магістерської програми Школи журналістики УКУ

About "АлМаС"

АлМаС
Цей запис був оприлюднений у Мандри, Україна, правда і позначений , . Додати в закладки постійне посилання.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s