Російська експансія забуксувала.


Російська експансія забуксувала. На Донбас іще закидаються сотні озброєних до зубів бойовиків, у РБ ООН не вщухає істерика російських дипломатів, але кожному проникливому спостерігачеві вже ясно, що Москва зайшла у глухий кут.

 

Анексія Криму загнала РФ у міжнародну ізоляцію і повісила камінь на шию економіці, що й так ледь тримається на плаву. Російська весна цвіла порожнім цвітом. Колотнеча на Донбасі не може компенсувати фіаско в Одесі, Харкові, Миколаєві, Запоріжжі, Херсоні, не кажучи вже про “жидобандерівський” Дніпропетровськ. Донбас – це ще один чемодан без ручки. Причому, набагато важчий, ніж Крим. Донбас – це пастка. Найближчим часом полковнику Путіну доведеться або визнати ДНР і ЛНР(котрі, нагадую, є терористичними організаціями), або злити. Або почепити собі на шию майже 7 млн. дармоїдів, які споживають до 50% імпортованого з РФ газу і наразитися на санкції ІІІ рівня, або здати “хунті” русскіймірдонбасса з усіма витікаючими іміджевими наслідками.

 

Тому над нашими головами скоро можуть закружляти голуби (і спробують добряче засрати нам очі). Нас будуть спонукати до примирення і компромісів. Чи потрібні вони нам? Чи можливі взагалі якісь компроміси й домовленості з таким противником, як РФ?

 

Путіну, безумовно, потрібно збити градус напруги. Бо він уже переконався, що нахабна агресія проти сусідньої держави консолідує проти нього усе міжнародне співтовариство. Більш того. НАРЕШТІ (!) зовнішня небезпека консолідувала українське суспільство та українську еліту. Яскравим свідченням чого стали останні вибори президента. Подальший тиск на Україну лише збільшуватиме спротив і підвищуватиме ціну, яку платитиме РФ за свою агресію. Злодія, який звик залишатися безкарним, подібні розклади не влаштовують.

 

Тому Путін буде шукати такий формат взаємин з Україною, який

 

– по-перше, знизить рівень уваги міжнародного співтовариства до подій в Україні (і, відповідно, рівень підтримки нашої держави);

 

-по друге, усуне чи послабить чинники, котрі консолідують українську громаду та еліту;

 

– по-третє, зніме хоча б часково проблеми забезпечення Криму, які наростають з кожним днем.

 

А потім стане вичікувати, коли в українському суспільстві та еліті почнуть визрівати протиріччя.

 

А протиріччя, безумовно, є. Поразка таких амбітних гравців, як Тимошенко і Ахметов не може залишитися без наслідків і не може не зробити їх союзниками. Якщо не явними, то таємними. Звичайно, публічний авторитет цих гравців уже опускається на рівень плінтусу, але вони ще контролюють ВР, де за задумом Путіна має бути прийнята нова Конституція, котра зведе повноваження Президента (Головнокомандувача) до мінімуму і максимально розширить повноваження ВР та місцевих облрад. В умовах, коли країна стикається зі смертельними зовнішніми викликами на тлі несприятливої економічної ситуації такий перерозподіл влади – це по суті підготовка до капітуляції.

 

Оскільки економіка України, розграбована донецьким кланом та підірвана економічними диверсіями “доброго сусіда”, не зразу відійде від післяопераційного стану, в регіонах, які традиційно голосували за Януковича (і не тільки там) почнуть наростати опозиційні настрої. Їх обов’язково підхоплять різного роду популісти та реваншисти. Це створить поживне підгрунтя для внутрішніх “розборок” та перетягування владного канату між групами олігархів. Деяке послаблення зовнішнього тиску зніме з порядку денного притання консолідації. І ось тоді настане час вносити до ВР нову Конституцію, яку вже кроїть пан Портнов…

 

Одним словом, буде розігруватися сценарій, який так і не реалізували у 2005-2010 р.р. Але у більш жорсткому варіанті. Наслідки, я думаю, спрогнозувати не важко. Коли міжнародне товариство послабить увагу до нашої держави, і коли регіони завдяки новій конституції перетворяться на напівавтономні анклави, у яких царюють місцеві феодали, тоді можна буде відновлювати операцію “Ліквідація[України як суверенної держави]”. Тоді можна буде спробувати сколотити якусь Новоросію і кататися по ній у Крим, Придністров’я, на Балкани – і далєє вєздє …

 

Тому зараз нас будуть переконувати, що Донбас ми вже втратили, що наші сили вже вичерпані, що подальша громадянська війна, де гинуть громадяни України приведе до краху України, що Захід нас зрадив і кинув напризволяще, а тому треба “садіцца і гаваріть”. Не сумніваюся, що деякі європейські суб’єкти, котрі традиційно виступали у ролі союзників РФ будуть схиляти нас до компромісів.

 

Але зараз, коли підтримка України з боку євроатлантичної спільноти (особливо США) є достатньо високою, а Путіна загнали на слизьке, дуже важливо не піддатися спокусам і не укласти гнилий, нетривкий мир з агресором, який розв’язав проти нас одну з найпідліших війн у Новітній Історії.

About "АлМаС"

АлМаС
Галерея | Цей запис був оприлюднений у Аналитика, Новости, правда і позначений , . Додати в закладки постійне посилання.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s