Не про Путіна, а про Україну


Ми не про Путіна, а про Україну. Українська держава досі ніколи не «працювало» з війною. Та прибуток, який воно зараз витягує з неї у вигляді цензури, загального підвищення лояльності та переслідування критики та інакомислення, настає як би «сама собою», є результатом роботи системи в цілому.

Конфлікт держав відрізняється від конфлікту приватних осіб тим, що держава витрачає не своє. Держава, як система, ніколи не несе збитків від конфлікту. Навіть будучи знищеним, наприклад, переможеним у війні або революції, воно обов’язково відроджується, як правило, більш сильним (якщо «силу» визначати як можливості контролю поведінки приватних осіб). Конфлікт приватних осіб закінчується тоді, коли сторона-агресор, розуміє, що збитки можуть стати вище, ніж прибутку. Для держави ця межа теж існує, але знаходиться значно далі.

Чиновник за хабар у 100 доларів завалить справу на 100 мільйонів. У співробітника приватної компанії кордону опортунізму значно вже, так як втрати – це і його гроші, більшою чи меншою мірою. Для приватної особи ступінь маневру ще менше. Тому Путін може нескінченно підгодовувати терористів на Донбасі, так як він витрачає на це справа не свої гроші. І припинить він це тільки тоді, коли не буде отримувати від підприємства хоч якийсь (в даному випадку – політичної) прибутку.

Але ми не про Путіна, а про Україну. Українська держава досі ніколи не «працювало» з війною. Та прибуток, який воно зараз витягує з неї у вигляді цензури, загального підвищення лояльності та переслідування критики та інакомислення, настає як би «сама собою», є результатом роботи системи в цілому.

Але через деякий час може скластися ситуація, яка часто настає в конфліктах такого роду, а саме – можуть з’явитися групи, усвідомлено, або, скажімо так, напівсвідому працюють на війну з «нашої» сторони. Вони будуть це робити тому, що як і у випадку Путіна, ці групи, пов’язані з державою, яка не нестимуть збитків і якщо вони знайдуть спосіб витягати з війни прибуток, вона може тривати дуже довго.

Гірше того, чим далі, тим важче буде повернути ситуацію в нормальне русло. Не буду переказувати набила оскому історію про графіті в нью-йоркському метро, ​​тут діє той же принцип. Грубо кажучи, «хороший район» перетворюється на «поганий район». І починається це з того, що в «хороший район» приїжджають погані люди, а хороші люди починають їхати.

Разом з ними зникають підтримувані ними «хороші» інститути, поганим людям стає легше і їх стає більше і через деякий час – вуаля! – Отримаєте Південний Бронкс або Південну Борщагівку. Чим довше триває вакханалія на Донбасі, тим швидше цей регіон перетвориться на місце, де будуть обробляти свої справи «групи інтересів» з усього світу і тим важче буде повернути його до мирного життя.

Єдиним обмежувачем держави в усі часи і при всіх «суспільно-політичних формаціях» є суспільство, тобто інститути, що виникають як результат добровільного взаємодії людей. Держава має стільки влади, скільки люди готові йому віддати. І тому те, скільки триватиме війна, залежить тільки і виключно від того, наскільки люди розуміють, що відбувається, і наскільки вони діють відповідно з цим розумінням.

Зовсім недавно українці пройшли спокуса диктатурою. Можна сказати, що тут нам пощастило. «Розкол країни» зіграв у цьому сенсі позитивну роль. Для половини України Янукович був просто нелегітимний. В якості президента вона б ще могла терпіти його деякий час, але в якості диктатора-любителя – ніколи. Янукович був занадто карикатурно-донецьким для цього. Тепер держава, вигнали в двері, лізе у вікно. Тепер ми проходимо випробування війною.

Воно буде потрудней, оскільки шапкозакидництво заразно, а патріотизм здатний в лічені хвилини знищити здоровий мозок. Головне тут – зрозуміти той момент, коли війна стає джерелом прибутку для «нашої» сторони і з операції зі знищення терористів перетворюється на довгострокову болячку для нас і радість для них.

Думаю, що можна знайти такий критерій. Момент, про який я говорю, настане тоді, коли люди перестануть купувати за свої кровні бронежилети та інше спорядження. З цієї точки війна перестає бути «нашою» і ті, хто збереже здатність тверезо мислити, повинні будуть її зупинити, оскільки у такої війни і у диктатури абсолютно однакові наслідки.

Автор: Володимир Золотарьов, КОНТРАКТИ

About "АлМаС"

АлМаС
Примітка | Цей запис був оприлюднений у Аналитика, Новости, правда і позначений , , , . Додати в закладки постійне посилання.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s