ЧИ БУЛА Б ПЕРЕМОГА БЕЗ УКРАЇНЦІВ?


За майже 23 роки своєї незалежності, Україна відзначає перемогу над фашистсько-окупаційним режимом гітлерівської Німеччини, воюючи з Росією. Сьогодні Україна без особливої манірності та традиційних урочистостей відзначила День Пам”яті. Натомість, у сусідній Росії тривають помпезні святкування та традиційні з розмахом військові паради.

За свідченням істориків, Радянський Союз не зміг би отримати перемогу у Другій Світовій війні, якщо б не українці, чисельно втрати яких у війні сягають до десяти мільойонів жертв. Росія ж не визнає такої цифри і, приписуючи перемогу в основному російським солдатам, мовою історичних досліджень називає не більше мільйона загиблих серед українців. Окрім цього, Росія, шляхом своєї пропагандистської політики, заснованої на вибіркових, не висвітлених до кінця фактах, створила образ «українця-бандерівця», як начебто зрадника, що співпрацював з нацистською Німеччиною в часи Другої Світової війни. Таким твердженням російські історики та дослідники оперують, посилаючись на українські визвольні загони воїнів УПА та діяльність ОУН, об’єднуючи ці поняття в український націоналістичний визвольний рух, під керівництвом Степана Бандери, який діяв на території Західної України й приписуючи йому співпрацю з німцями та спільну боротьбу проти радянських солдат.

Детальні історичні дослідження, висвітлені та наведені українськими істориками, посилаючись на німецькі архівні матеріали, вказують на те, що німці ж, у свою чергу, вважали ОУН Бандери чи не єдиною реальною загрозою, яка б змогла дати опір нацистській Німеччині.

Ряд істориків вважають провокаційним вживання злитого терміну «ОУН-УПА», що із самого початку використовувався радянськими спецслужбами, вживаючи дефіс між цими абревіатурами та зливаючи воєдино ці дві, по-суті різні за своїми функціональними характеристиками організації. Відтак і змістове наповнення, яке надала радянська історіографія діяльності українському національно-визвольному рухові на території Західної України, сповнене суперечливими фактами, часто упередженим та викривленим висвітленням історичних подій.

Десятиліттями образ «бандерівця» – мешканця Західної України, якому нібито ненависне все російське, і який начебто агресивно налаштований до всього, що суперечить українській національній ідеї, вороже культивувався в Росії, а звідти частково переносився в окремі регіони на півдні та сході України. На сьогодні, таке, здебільшого надумане розділення в середині нашої держави на «своїх» та «чужих», «бандерівців» та «москалів», «східняків» та «західняків», «зрадників» та «визволителів», «солдатів» та «партизанів», в результаті зіграло злий жарт з українцями.

Із здебільшого надуманого, поступово відбулася реальна трансформація відповідного поділу: «майданівців» та «антимайданівців», «терористів» та «сепаратистів», «диверсантів», «прибічників» та «противників», а далі, «зелених чоловічків» та «чорних чоловічків», що вже діють не на рівні вигадок чи перебільшень розбурханої дезінформованої свідомості україців – мешканців різних регіонів, а є реальними персонажами, здатними як боронити свою державу, так і нанести їй серйозної шкоди. І все це відбувається на фоні внутрішнього державного розбрату й перед зовнішньою військовою загрозою.

Гасло «Єдина країна – Единая страна», з’явившись у відповідний час, стало, наче закликом до єднання українського багатомільйонного, гетерогенного, полінаціонального суспільства під одним прапором, в межах однієї цілісної держави. І саме в цей великий День Перемоги, перемоги у страшній, вбивчій, руйнівній війні, саме сьогодні, як ніколи відчувається необхідність зберігати мир у своєму серці й недопустити в нього злість та агресію. А вже звідти – зберегти мир у нашій країні, й відтак у цілому світі.

Цей день сьогодні – як ніколи зі сльозами на очах, і ці сльози як ніколи є сльозами переважаючого смутку. Адже Україна, окрім героїв-визволителів, полеглих у Світовій війні, визволяючи та боронячи вільні землі від фашистської загрози, нині має нових полеглих героїв, які віддали своє життя за долю України в мирний час, боронячи на Майданах вільної України свої права та свободи. А також тих, хто, залишившись вірним присязі, мужньо захищав Україну від зовнішнього ворога у діючому воєнному конфлікті. З українських кордонів та з місць підвищеної бойової напруги, приходять сумні звістки про загибель наших військовиків та цивільних патріотів, які боронять свою державу від зовнішнього втручання. І це сьогодні трагічна українська дійсність.

Ще ніколи Україна не відчувала такої великої небезпеки війни. Ще ніколи, з часів Другої Світової війни у світі не поставала загроза такого серйозного військового конфлікту. І мирний народ – українці, змушені, як і більш ніж півтоліття тому, знову братися за зброю і ставати до бою, змушені знову боронити свою землю. Це велике випробувння найперше для України, що є серцем Європи. Але також це випробування і для самої Європи, і для цілого Західного світу, який має відповідним чином реагувати на події в Україні, аби ззробити все можливе, для забезпечиення мирного врегулювання цього конфлікту.

Сьогодні, коли Україна постала перед обличчям зовнішньої агресії, неоціненний подвиг тих, хто боровся за мир у своїй державі та у світі 69 років тому сприймається із ще більшою пошаною та визнанням, водночас, надаючи наснаги до стійкості та витривалості. Аби у скорому часі ми також могли святкувати нову перемогу: перемогу миру.

È

 

About "АлМаС"

АлМаС
Цей запис був оприлюднений у Аналитика, Міф, СРСР, Україна, правда і позначений , . Додати в закладки постійне посилання.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s