23 лютого – День Небесної сотні


Історія 23 лютого відкрито демонструє – свято це сугубо штучне, і жодних значних подій, крім вибуху піроксилінового складу (який стався днем пізніше), в історії того дня не було. Суперечки про доцільність святкування Дня захисника вітчизни саме в цей день постійно тривають у самій Росії.

Ба більше – такі дискусії проходили в СРСР. Сталінський нарком Ворошилов, не криючись, називав 23 лютого дутою датою і пропонував перенести День Червоної армії на літо – до дня перемоги над білогвардійцями під Царициним. В такий спосіб червоний нарком намагався увіковічити діяльність “отця народів” Йосипа Сталіна (який брав участь в тих боях), а також – себе самого.

Проте червоний диктатор вирішив інакше. Складно сказати, що рухало Йосипом Сталіним, але за його волею День Червоної армії присвятили перемозі над зовнішнім ворогом, а не над внутрішнім.

Можливо, Сталін хотів, аби взагалі той період Громадянської війни менше привертав до себе увагу, бо інакше стало б очевидним, що днем створення Червоної армії довелося б призначати день, коли московська Червона гвардія почала операцію проти донських козаків генерала Каледіна та Української Народної республіки.

День початку війни між Росією та Україною в якості дня створення Червоної армії – на таке у здоровому глузді керівництво більшовиків не пристало б ніколи. Натомість українцям до 23 лютого варто придивитися детальніше, позаяк Україні як раз є чого святкувати у ці дні.

 “Запрошення” купувати дефіцитні товари Російської радянської федеративної соціалістичної республіки до 23 лютого 1985 року

9 лютого – в той самий день, коли Центральна Рада підписала угоду з країнами Четверного союзу, сталася подія, на яку тоді мало хто звернув увагу.

У селі Гнатівка під Києвом, куди стяглися всі загони й підрозділи українського війська, що брали участь в Київських боях, з ініціативи генерала Костянтина Прісовського та підполковника Петра Болбочана відбулася велика нарада.

Під час наради вирішено об’єднати всі наявні сили в одне з’єднання, яке керувалося б єдиним командувачем. Новий підрозділ здобув назву Окремого Запорізького загону. Командиром його став генерал Прісовський.

Становище загону було нечувано важке. Запорожцям бракувало найнеобхіднішого – харчів, зброї та боєприпасів. Загін бився фактично в оточенні – зі сходу його тиснули червоні частини командарма Муравйова, з заходу – загін червоного комдива-антисеміта Кіквідзе, а з південного заходу – збільшовичені полки 2-го гвардійського корпусу.

Бої за Коростень у січні 1919 року. Спогади офіцера Армії УНР

Проте запорожці блискуче вийшли зі скрути. Стрімким ударом вони зайняли Коростень і захопили склади зброї та військового майна. Ударом на Сарни вони вибили з міста більшовиків Кіквідзе, та змусили ешелони 2-го гвардійського корпусу (який сам рвався до дому, до хати) обходити позиції запорожців стороною.

23 лютого 2-й курінь підполковника Болбочана наблизився до Житомира. Позиції для наступу були обрані настільки вдало, а сектори обстрілу підібрані настільки вміло, що 24 лютого більшовики Кіквідзе чкурнули з міста після першої ж атаки. Природно, бій стався не 23 лютого, а днем пізніше, але готувалися ж запорожці до атаки саме 23-го!

 Варіант часів Незалежності. Фото: narodna.dp.ua

Розвиваючи успіх, Запорізький загін рушив уперед. 1 березня від більшовиків було звільнено Київ. 30 березня – Полтава. 6 квітня – Харків. 24 квітня курені 2-го запорізького полку підполковника Болбочана марширували вулицями звільненого від червоної влади Сімферополя.

Запорізький корпус був одним з найбільш численних та боєздатних підрозділів армії УНР. І початок бойового шляху видатної української частини був закладений саме 23-24 лютого – під час бою за звільнення Житомира.

Після трагічного бою “Небесної сотні” на Інститутській з’явилася думка святкувати День Захисника Вітчизни 20 лютого. Бо люди ішли під кулі, захищаючи країнуЗвичайно, про них складатимуть пісні, писатимуть книжки, захищатимуть дисертації. Про них у художніх фільмах відтворюватимуть події Київського майдану. Наголошую, Київського майдану, позаяк нинішні події в столиці цілком і повністю перегукуються з Паризькою комуною. І тоді, і тепер владу у країні перебирає від силовиків і товстосумих виснажений та знекровлений народ. Україна вперше за свою історію перебирає владу у свої руки (Маю на оці перебирає владу у свої руки без отих хитровзвутих і вмить перефарбованих кравчуків, кучмів і недолугих ющенків).Небесна сотняНині влада в Україні переходить під пильне око народу. Народу, який упродовж двадцяти з хвостиком років усвідомив себе одним цілим і спромігся породити покоління нескорених. Їх, однолітків Крут і Красного Поля, намагався підло та не по-чоловічому знищити снайпер-супостат. Як страшно і щемливо сьогодні сприймаєш, коли з велелюдного натовпу у вечірній темряві на Майдані зринають раз по разу над людськими головами труни з убитими, переважно молодими. І долинає здалеку пісня «Пливе кача по Тисині»… Котяться покотом сльози. Рюмсаєш.

А вже завтра запрацює Верховна Рада й прийматиме нарешті потрібні країні закони-постанови. Та мова, звісно не про них, народних обранців-застранців. Ідеться про тих хлопців з небесної сотні, які вже прямцюють у вирій і покладаються тут на нас, ще живих…

Тож українцям 23 лютого можна святкувати сміливо. Нам є що святкувати цього дня.

About "АлМаС"

АлМаС
Цей запис був оприлюднений у Новости, Право, Протест, Україна і позначений , , , . Додати в закладки постійне посилання.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s