Хто з них має рацію, сказати неможливо


84548fdf-ed1e-4d17-b547-5d0ce5ffdb41_mw1024_n_s1.jpgcropped-0212137676976910.jpgмайданСьогодні серед тих, хто стоїть на Майдані й виборює майбутнє України, багато хто вважає, що розмірковувати вже запізно, потрібні вкрай енергійні дії. Інші, навпаки, закликають просуватись обережно, діяти помірковано.

Хто з них має рацію, сказати неможливо. Адже лише сьогодні нам усім стає по-справжньому зрозумілим жах фрази: “Історія нас розсудить”. Але й тим, і іншим непогано було б якомога ближче до реальності уявляти – із чим і, головне, з ким треба боротися, у той чи інший спосіб.

Вся історія Майдана з його перших днів та всі спроби боротьби в парламенті – це карколомний каскад шокуючих відкриттів на кшталт “так ось вони, виявляється, які!” Кожний коментар, кожна друга аналітика починається словами “ми навіть уявити собі не могли…”

Депутати від опозиції ще в грудні вважали, що Янукович – це такий собі Кучма, тільки мордатий, “червоний директор” із божим страхом.

Студенти Майдану вважали, що “Беркут” – це така міліція, тільки сувора та мовчазна. І в бронежилетах.

Таких “відкриттів” за останній час було багато, занадто багато. Але ми якось не зосередились на, мабуть, головному з них. І навіть миттєва поява тисяч і тисяч тітушок не примусила нас по-справжньому замислитися, зосередитися на серйозній проблемі.

На тому жахливому факті, що безліч людей по всій країні живе в часі, який відстає від нашого щонайменше на двадцять років.

Протистояння Майдану неодноразово змінювало свій зміст.

Спочатку це була боротьба за європейські цінності проти російського тоталітаризму. Пізніше, за влучним формулюванням Ігоря Луценка, боротьба трансформувалась в протистояння “людей проти бандитів”.

Та всі ці формули вкладаються в одну: неможливість співіснування в одному просторі людей, що живуть у різному часовому вимірі – сучасних людей та пострадянських. Це стосується як пересічних громадян, так і парламентаріїв, і найвищих чиновників країни.

Шанс реально просунутися вперед буде лише в тому випадку, якщо ми усвідомимо, що десь половина країні сьогодні, в 2014 році, живе в 90-х роках минулого століття. І, відповідно, має психологію, систему цінностей та уподобань людини 90-х років минулого століття. Тієї не найкращої доби. І обирає, що добре і що погано, керуючись принципами тієї не найкращої і геть неактуальної доби.

І тоді все одразу стає зрозумілим.

Тут треба зауважити, що із плином часу тут само по собі нічого не зміниться. 90-ті виявили чудову властивість до консервації та самовідтворення – люди, що народилися вже в незалежній Україні, виросли взірцевими “пост-совками”, отримавши в спадок від батьків систему світобачення, культуру й естетику цього специфічного часу.

За це, крім іншого, треба “подякувати” одразу всім міністрам культури України й особисто міністру освіти Табачнику. Їхня “робота” доводить: якщо із цим нічого не зробити, люди з пострадянським мисленням відтворюватимуться в нашій країні знов і знов.

Навіть неозброєним оком можна побачити місця сили життя 90-х в нашому житті, фізично існуючі та віртуальні “кубла”, в яких воно продовжує рости, визрівати, звідки зрештою вихлюпує. Так, Іван Семесюк запропонував законом заборонити радіо “Шансон”. Слушна думка.

До списку навіки, під страхом смертної кари забороненого хочу додати кіоски, які, наче проказа спотворюють обличчя наших міст та містечок, кожну автобусну зупинку, кожне перехрестя доріг, зневажають розум і душу й тих, хто там працює, й тих, кто просто йде повз.

І, звичайно ж, речові ринки – стихійні й не дуже. Адже все це створює вкрай сприятливе середовище для процвітання пануючого люмпена, що й досі росте і буяє без жодних обмежень, бо справжньої культурної політики в нашій країні ніколи не було. А кіоски, натомість, були завжди, і останнім часом їх ще побільшало.

Я розумію, що цю проблему не можна вирішити за 5 хвилин, розумію, що зараз це питання взагалі не на часі. Але треба усвідомлювати, у якій реальності відбувається боротьба. І дуже, дуже треба не забути повернутися до цієї проблеми після перемоги.

Адже без її вирішення й ця перемога, як і будь-які інші, буде непевною, несправжньою. Тимчасовою.

About "АлМаС"

АлМаС
Галерея | Цей запис був оприлюднений у Аналитика, Новости, Протест, Україна, правда і позначений , , , . Додати в закладки постійне посилання.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s