Плювок Люцифера, чи…


Глянувши на географічну карту Європи, відразу помітимо на ній коричневу підкову Карпатських гір. Десь там, у захистку цієї підкови знаходиться центр Європи, тут живляться цілющими полонинськими потоками Тиса, Латориця і Уж…
Природа витворила гірські перевали – Яблонецький, Торунський, Верецький і Ужоцький. Між Воловецькими – Скотарським і Гукливим та Міжгірськими – Подобовцем і Ростокою пролягає водороздільний хребет воловецької Вичі та міжгірської Ріки, який народ називає Границею І справді, тут у часи Австро-Угорщини справді проходила “границя” між Березькою та Мараморською жупами. Як то зазвичай у горах буває, через цей перевал прокладено автомобільну дорогу, яка з єднує районні центри Воловець і Міжгір’я /колись Волове/..
Гори, річка, ліс – споконвічні. У гірських селах з вуст у вуста передається легенда, що гори виникли внаслідок того, як ангел-бунтівник Люцифер, під час створення світу, пірнувши на дно моря за жменькою піску для Бога, заховав кілька піщинок у роті, і коли Бог благословив той пісок, щоб із нього з’явилась Земля, почали рости й піщинки у роті ангела. Де плюнув Люцифер, носій бунту і спротиву, там виросли гори.
Існує й інша, не менш цікава легенда – як Бог наділяв народи долею.
Мадяр швидко взув чоботи, прийшов до Бога першим і отримав родючі, благодатні рівнинні землі. Жид біг – і встиг отримати ґешефт. А верховинець доки взув постоли, ішов поважно – і прийшов останнім по свою долю, от йому у дарунок дісталися гори.
Ще одна, досить своєрідна легенда побутує у селах Воловецького району про малоземельну та бідну на хліб Верховину – коли Христос із Святим Петром ходили по землі, благословляючи її. Петро каже: – Підемо горами чи рівниною? – Е, – махнув Христос на гори рукою, – де ми там людей найдемо, підемо рівниною… Так і не благословив Христос Верховину. А з того часу повелося, коли хтось безнадійно махне рукою на якусь справу чи обставину, то кажуть: ”Махнув, як Христос на Верховину”
Перші поселенці Верховини, вибираючи місце для оселі, дивилися, щоб було близько до води та лісу, і аби обов’язково були полянки та галявини для випасу худоби. В ті дрімучі часи, густий ліс – не лише будівельний матеріал, а й притулок під час навали чужинців. Верховинці берегли кожне дерево. Ніколи не рубали дерев, які корінням утримували береги потічків чи річки від розмивання водою, залишали і берегли серед ділянок – для тіні, щоб було де пообідати і відпочити. Кожне дерево для чогось призначалося:липа для бджіл і липового лікувального від простуди чаю; ліщина, крім горіхів, служила вівчарям за палицю і вудилща для рибалок і тичення квасолі; береза поїла навесні своїм соком і слугувала добрими довговічними мітлами; лоза – прекрасний матеріал для кошиків, а осика використовувалась, як осиновий кілок для знешкодження злих упирів-вурдалаків…

У ставленні верховинців до лісу споконвіку панував принцип: зрубав одне дерево – посади три! Верховинський люд навчився долати негоди,зводити свої обійстя із врахуванням ландшафту. Не дуже сприятливі для господарювання умови не сприяли ракьому заселенню краю.
У четвертому розділі урбарських відомостей у 1771 році схарактеризовано, в яких умовах господарювали гірські селяни;
– Пашу на нашу ґеверну маргу маєме, уже яка є, лиш тілько що не скоро .Трава росте, а скоро снігом припадає. Воду добру і доста її маєме, та й близько коло хижі нам тече. Дерева на огень букового в нашем кутку маєме доста, та й не дуже далеко, але ся і десять годів промине, покля ся раз уродить. Для нашого сушигу хміль маєме у кертах… інше ся не родит, лиш овес; де нагноїме помало, але дуже мало ся родит і пшениця яра та ячмінь.

Про клімат старожили сходяться на одному: давно зими були довгі і холодні. Згадують і дощові роки, і засушливі літа.
– Сніг випадає на Михайла /21 листопада/. На Стрітеня /15 лютого/ кажуть, що в цей день літо стрічається з зимою. Сніг сходить у марту. По Благовіщеню /7 квітня/ починають ярувати у кертах. Після Юрія /6 травня/ виганяють худобу на полонину, аж до Іллі /2 серпня/. Усі польові роботи мають ся завершити до Покрови /14 жовтня/. Доста часто, рік через рік, верховинцям надокучали стихійні лиха. Маленька частка їх зафіксована у «Гукливському літописі», який вівся з 1660 до 1819 року.
– 1660. Зима была твердая, сніг упав быв великий так, же дорогу в ліс люде протоптати не могли, як упав на Пущаня Пилипово, то аж на Благовіщеня єго рушило… Люди в недостатку соломи хижі, стодоли геть подерли марзі /худобі/.
– 1785. Того року ярьовати почали по св.Ґеоргію і цілоє літо дожд ішов. Сівба аж до Покров зелена была. Посему мороз ізварив, мало што люди ізняли сівбы.
– 1786. У яри, хотя і сице рано было, не было што сіяти. Люди з голоду пухли і з голоду вмирали. І того року літо мокроє і студеноє, врожай слабый. Тогожде року люди їли січку, жаливу, ріпницю, кромпловиня і іная таковая.
– 1793. Зима, то є на другий рік 1794 така была, же цілої зими не было видіти снігу, лем уверсіх помалу. Літо такоє сухоє было, же овси у многих містах так ізгоріли, што нитко на них серп не брав.
– 1810. Місяця мая 14/27 за н. ст./ сніг зачав падати, і все падав до 22, на 27 де на п’ядь у сел, у горах до коліна упав і лежав два дны.
– 1818. 30 юлія/12 серпня/ мороз упав і быв.

Спостерігаючи за природою, горяни навчилися робити прогнози, які толкували наступним чином;
– Коли на Стрітеня когут нап’ється води на вулиці, то буде рання весна.
– Коли наяри сніг від сонця пропадає, то рік буде урожайним.
– Коли дикі гуси скоро прилітають, буде тепла весна.
– Холодна весна – літо градобійне.
– Коли наяри із беріз тече много соку, то літом буде много води.
– Весна без дощів – сухе літо.
– Осінь буде довга і тепла, якщо восени дощ із громом.
– Рання буде осінь, якщо скоро жовтіє листя на деревах.
– Восени багато павутиння літає – осінь буде довга і тепла.
– Много бур янів літом – на сніжну зиму
– Коли літо сухе, то зима буде малосніжна.
– Коли мурашки роблять великі мурашники – буде студена зима.
– Много восени грибів або горіхів – буде зимою много снігу.
– Коли бджоли добре заліплюють вічко в кимаку – на холодну зиму.

Щоб жити у горах де навіть улітку рідко коли теплі ночі, часто ідуть дощі, а взимку дошкуляють морози й снігопади, необхідно десь сховатись. Для сховку будували захисток. Улітку від негоди рятувала колиба-кілька встановлених похило повздовжніх і поперечних жердин, вкритих смерековим лубом. На зиму робили зимівку – дерев’яний зруб, із похилим двостічним дахом. Приміщення зимівки було розділено навпіл, одна частина для вівчаря,друга для худоби. Мабуть таким же було перше житло того скотаря, опришка чи мисливця, який обрав для проживання місцевість між горами.
В народі кажуть: людина живе не для того,щоб їсти,а їсть для того щоб жити; кажуть і про інше:голодним вийдеш між люди,але голим – ні. Скільки поту треба вилити, аби стеблинки льону чи конопель перетворились на полотно, з якого вийде одяг; сорочка, ґаті, вуйош, крисаня, постоли, а для жінки-сукня, гуня, платина топанки… В одязі верховинці керуються почуттям міри: щоб було просто і зручно,економно,доступно, дешево і гарно. Чоловічий буденний одяг був зручним і надзвичайно простим: улітку – домоткані штани /бачмаги/, сорчка, постоли, крисаня /своєрідний капелюх/; весною і восени одягали уйош /піджак/; вівчарі ховались від дощу і холоду у гунях-копцованях; взимку носили ґаті на очкурові /як спідні/ і холошні із домотканого полотна /сукна/, светер, кептар, уйош, капці й рукавиці ручної роботи, постоли, боканчі – багатші горяни носили чоботи і шапку бирку. У 20-30-х роках двадцятого століття одяг почали прикрашати вишивкою. Вишивка засвідчувала працьовитість і високий смак як відданиці, так і господині.
Оселі горян у 19-му столітті були однокімнатними. Окрасою хати були ікони та вишиті рушники, які звисали на жердині під сволоком /ґерендою/. У свята стіл застеляли скатертиною, яка теж по краях була прикрашена вишивкою.Гама вишивок-життєстверджуюча: на білому фоні, символі світла, чистоти і щастя; червоні квіти – розквіт і доборобут, оберіг від злого; жовтий колір –тепле проміння сонця, синій – безхмарне небо, зелений – символ всього зеленого на землі. Орнамент у вигляді ромбів символізував плодовитість, а червоні задиркуваті півники – промовисті провісники світанку, коли чорні сили ночі втрачають силу свого духу. Дерева на вишивках символізують схематичний образ матері землі та жінки-берегині.

Наприкінці 19-го століття на Верховині почали зводити двокімнатні і трикімнатні оселі. У світлицях стіни почали прикрашати декоративними тарелями. Подекуди у рамках і під склом вивішують родинні фотографії. В хатах появляються шафи для посуду /крединці/. Хати мають ошатний і привабливий вигляд. У всьому домінує чистота і порядок.Кожна річ лежить на своєму місці. Це стосується господарського реманенту і хатнього начиння. Горяни часто розповідають притчу про батьків заповіт сину: на кожний день обувати нові чоботи – щодня чистити чоботи, щоб виглядали, як нові.
Практичне і корисне – на самому першому місці, а потім уже краса. Ярма для волів і шлеї для коней мають бути зручними і гарними. Це стосується і воза та саней. Краса у формі та доцільності. Кожну річ горяни сприймають гармонійному поєднані змісту і форми, краси та користі. Традиції органічно поєднали матеріальне з духовним.
Виявлені документи та перекази однозначно стверджують, що першопоселенці Воловеччини були християнами, прихильниками юліанського календаря й кирилиці. Вони вірили у свого Бога, поєднуючи поганські традиції з християнськими. У селах дотепер не сумніваються у достовірності билиць про зустрічі з нечистою силою – з повітрулями, вовкунами, босорконями і відьмами. У віддалених селах ще й досі широко практикується чорна і біла магія. Селяни підпорядковують свої вчинки сновидінням і повір’ям. Якщо західний християнин у вирішенні своїх проблем звертається з молитвою до Бога, то верховинець намагається змінити ситуацію за допомогою магії одночасно, звертаючись із молитвами до Бога.
Як Божу кару сприймають селяни неврожаї, а також хвороби і епідемії. Досі для профілактики вживають часник і цибулю і старанно дотримуються традиційних заборон:
– не можна лягати на землю до Благовіщення /17 квітня/;
– не можна купатися в річці, доки біб не зацвіте;
– не можна купатися в річці після свята Іллі /2 серпня/;
– гріх їсти яблука до Спаса /19 серпня/.

Рідко який верховинець не володів мінімальними знаннями з терапії і траволікуванням. Особливо жінки – щоб лікувати жіночі хвороби і дитячі недуги. І ватаг, і молодший вівчар могли дати раду, що робити, коли “нападе пострів” /радикуліт/, ”нападе колька” /біль у череві/, ”нападе трясучка” /пропасниця/, могли вправити вивих, накласти шини при переломах. Якщо підозрювали вроки, відгашували три або дев’ять вугликів – і тією водою вмивалися. Приймати роди, змити плач, відлити переляк, вправити грижу кликали сільську бабу.
Універсальним засобом проти хвороб до сих пір вважається часник. Він відганяє нечисту силу, при болях голови ним натирають скроні, печений зубок часнику кладуть у дупло хворого зуба.
Ритм і розмірений практичний поступ – основа буття верховинців. Адже саме пори року зумовлюють черговість їхньої діяльності. Кожний трудовий день закінчується нічним відпочинком, кожний трудовий тиждень – неділею. А ще всі великі і малі релігійні свята – свята для поважних розмов і відпочинку від роботи.

About "АлМаС"

АлМаС
Цей запис був оприлюднений у Аналитика, История, Україна і позначений , , . Додати в закладки постійне посилання.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s