Професійна армія, чи платний притулок?


Переходу Збройних сил України на комплектування за контрактом загрожують соціальні та фінансові проблеми

 

Фото Мирона МАСЛЮКАФото Мирона МАСЛЮКА

Про повну відмову від призову на строкову службу у Збройні сили України донедавна не вірило чимало скептиків. Президент Віктор Янукович підписав указ про останній призов і перехід на формування Збройних сил на контрактних засадах, яким перекреслив усі застереження. “Більше призову не буде. Там все розписано,- як будуть звільнятися в запас солдати строкової служби, підуть в цьому році останні”, – прокоментував власний указ президент.

Строкова служба себе віджила

Перші спроби створення в Україні професійної армії були ще за президента Леоніда Кучми. У 2004 році Віктор Ющенко у своїй виборчій програмі пообіцяв, що в 2010 році українська армія повністю перейде на контрактне формування. Та як і більшість обіцянок цього президента, ця також не була виконана. Віктор Янукович наважився на скасування строкової служби в армії, розуміючи, що це додасть йому під час президентських перегонів 2015 року чимало голосів. Та чи готова Україна до утримування професійної армії? Великі сумніви.

“Коли мої солдати у повній викладці біжать крос та починають від напруги падати, підбадьорюю їх гаслами: “Юначе, ти свою дівчину захищаєш, своїх батьків… Тобі Україна довірила свою безпеку, – розмірковував “замполіт” (заступник командира з виховної роботи) однієї з армійських частин. – А що буду казати контрактникам? – Товаришу сержанте, якщо не виконаєш нормативів з кросу, зніму премію чи оштрафую?..” Та водночас цей же офіцер зауважив, що строкова служба себе віджила…

До дембелю залишилося…

Сьогодні український солдат-строковик на виконання “почесного обов’язку” перед батьківщиною витрачає рік свого життя (якщо має вищу освіту — 9 місяців). З призовного пункту вчорашнього школяра привозять у військову частину, де він два тижні проходитиме курс молодого бійця. Згодом хтось потрапляє в “учебку”, хтось одразу скеровується в бойові підрозділи. “Салага” у цих підрозділах, щоб дати відпочити “дідам”, через день йде в наряди. Молоде поповнення восени бореться з листям, узимку – зі снігом. У господарських підрозділах частин також задіяні здебільшого молоді солдати.

Минає півроку служби. За цей час солдат встигає кілька разів постріляти з автомата на полігоні. До завершення служби солдатику залишається якихось півроку, і новоспечений армійський “дід” починає “бурити” – готує аксельбанти до дембельської парадки, формує дембельський альбом. За такого “напруженого” графіка служби часу на підвищення бойової кваліфікації не залишається.

Це у розмові з кореспондентом “ВЗ” підтвердив і начальник Генерального штабу -головнокомандувач Збройних сил України генерал-полковник Володимир Замана: “В армії давно відчували необхідність реформування. За рік строкової служби солдати не встигають оволодіти складною сучасною технікою. Слід було або повернутися до дворічного терміну проходження строкової служби, або переходити на контрактну службу. Обрали друге…”

Контракт на боротьбу зі снігом та листопадом?

Під час сучасних збройних конфліктів, кажуть військові експерти, на перше місце в арміях всіх країн світу виходить боєздатність десантних військ, загонів спецпризначення, морпехів. Тобто тих вояків, яких першими використовуватимуть у локальних конфліктах. За часів СРСР саме у таких спецпідрозділах, розуміючи, що справжніх профі за два роки не підготуєш, комплектували офіцерські підрозділи. У сучасній Україні найвищу зарплату для контрактників також встановили у підрозділах швидкого реагування.

Сьогодні рядовий-десантник, який підписав контракт, отримує близько 3 200 гривень зарплати. Через два-три роки його зарплата зросте. Виплачуватимуть надбавки за стрибки з парашутом, виходи на польові навчання. Контрактник-десантник, якщо він, скажімо, є командиром відділення чи заступником командира взводу, може отримувати близько п’яти тисяч гривень. Більше, ніж чимало штабних офіцерів.

Неабияке як для України грошове забезпечення далося взнаки. Сьогодні українські десантні частини на 80 відсотків укомплектовані контрактниками. Та як укомплектувати професіоналами зв’язківців, артилеристів, танкістів?

У “неофіційній” розмові з кореспондентом “ВЗ” один з керівників обласного військкомату зізнався, що в контрактники здебільшого йдуть жителі сіл і міст, у межах яких розташовані військові частини. “Хоча, звичайно, є і фанати, які з дитинства мріяли про військову службу. Контрактник до 18-ї години когось шикує на плацу, дивиться, що де можна вкрасти, та поспішає додому, щоб викопати бульбу на власному городі, – розповідав офіцер військ­комату. – Запропонуй цьому контрактнику поїхати в інший регіон, де йому доведеться винаймати житло для своєї родини, він відмовиться від служби”.

Чимало офіцерів, розмірковуючи про переваги та недоліки контрактної служби, зауважують, що сформувати в Україні професійну армію завадить “соціалка”. Насамперед квартирне питання. Сьогодні, за офіційними даними Міністерства оборони, на квартирному обліку у Збройних силах – понад 44 тисячі сімей військовослуж­бовців, серед яких понад 12 тисяч – звільнених зі служби. Людині, яка підписала контракт, службове житло “не світить”. А орендувати квартиру десь у столиці чи в Криму йому не дозволить навіть найвища армійська зарплата.

Чи не найбільшою проблемою для майбутніх Збройних сил офіцери вважають плинність кадрів. Перший контракт­ строком на три роки підпише чимало охочих. Та це будуть переважно молоді люди, яких в армію загнала безвихідь: безробіття, неможливість знайти роботу за фахом. Коли завершиться строк першого контрак­ту, вони покинуть службу, до якої їх не прив’язали ні житлом, ні соціальними пільгами. З такою плинністю кадрів, зауважують працівники військкоматів, сьогодні можна набрати сталий штат контрактників хіба що на одну дивізію.

Ще одна проблема переходу на службу за контрактом – технічне забезпечення боєздатності військ. Контрактник не піде годувати свиней в армійському підсобному господарстві чи підмітати плац. А сьогодні через брак коштів на закупівлю пального навіть вихід бойової техніки з парків багатьох військових частин вважається ледь не подвигом. Ось якщо Україна буде брати активну участь у миротвор­чих операціях, тоді і охочих служити за контрактом значно побільшає. Адже служба в “гарячих точках” — це хороші гроші. Скажімо, в Іраку українські військові заробляли від 800 до 1000 доларів. Плюс зарплата в Україні.

About "АлМаС"

АлМаС
Цей запис був оприлюднений у Аналитика, Гроші, Новости, Україна, правда і позначений , . Додати в закладки постійне посилання.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s