ЗАХІДНИЙ ВІСНИК UA

Домівка » Аналитика » «В Україні немає політиків. Є сільські дядьки та посьолочні пацани, які вдають із себе державних мужів» – вважає відомий письменник і публіцист

«В Україні немає політиків. Є сільські дядьки та посьолочні пацани, які вдають із себе державних мужів» – вважає відомий письменник і публіцист


Наталя Назаркевич

Відомий письменник і публіцист – про те, чого нам бракує для вступу в ЄС, і про рецепт об’єднання України

Фото з ji­magazine. Lviv.ua.Фото з ji­magazine. Lviv.ua.

Своїми роздумами про те, чого бракує Україні для вступу в ЄС, про недоліки українських політиків та про рецепт об’єднання України Микола Рябчук поділився в ексклюзивному інтерв’ю для “ВЗ”. Поспілкувалися ми з паном Миколою напередодні його 60­-річного ювілею.

­ Спочатку ви вчилися на інженера, а через п’ять років вирішили вивчати філологію. Що трапилося?

­ Це суто формальні речі. Завжди вважав, що найважливіше – самоосвіта. Тим паче у тоталітарній державі, де вся освіта, а особливо гуманістика, була катастрофічно ідеологізована. Тож моя політехніка була радше способом внут­рішньої еміграції, такою собі втечею в політично нейтральнішу сферу електричних машин і апаратів. А в Літінститут я вступив із цікавості – прочув, що Москва ліберальніша, і вирішив спробувати. Вдалося. Щоправда, на заочний. Але задоволений і одним своїм вибором, і другим. Як на ті часи, там і там було добре середовище – і студентське, і викладацьке.

­ Від багатьох письменників доводилося чути, що саме у вашому домі вони вперше знайомилися з забороненою в радянські часи літературою. Це було небезпечно, як вдалося не потрапити у «лапи» радянських органів?

­ «Лапи» ті були досить дов­гі. З політехніки мене вигнали на третьому курсі, з Літінституту – на другому. У Москві, правда, великодушно дозволили піти «за власним бажанням». Ліберали, одначе! Згодом обидва вузи закінчив – заочно. Але це інша історія. Гадаю, мені пощастило. Припускаю, тому, що ніхто із друзів мене не здав. А почасти, певно, й тому, що наша юнацька фронда була радше мистецькою, ніж політичною. В тій країні, звісно, все було «політичним», але міра репресій, вочевидь, була різною.

­ Ви називаєте себе «українським космополітом». Як самі розумієте це поняття?

­ Обстоюю нейтральне вживання цього терміну, як і терміну «націоналіст». Лайливими їх зробили совєти. Тим часом обидва терміни – контекстуа­льні. Іноді окреслюю себе як «ліберального націоналіста», а іноді – як «українського космополіта». І не бачу тут супе­реч­ності. «Український космополіт» означає для мене життя в широкому світі (не конче фізичному, духовно-­інтелектуа­льному), але з українським корінням та цілком природними патріотичними почуттями.

­ Ви провели кілька років в Америці. Як американці характеризують українців?

­ Ніяк. Вони мало що знають навіть про сусідню Канаду. А Юкрейн, Бахрейн – це для них абстракція.

­ Про те, як українські політики їздять на міжнародні симпозіуми, складають анекдоти. Чому так трапляється і чого їм бракує, щоб виглядати гідно?

­ Нема у нас політиків. Є, в основному, сільські дядьки та посьолочні пацани, які вдають із себе державних мужів. Бувають винятки, але в тому середовищі вони не приживаються. Переважно це – сіра маса, малоосвічена, малокультурна, без знання західних мов, з хвороб­ливим еґо і здебільшого без моральних гальм. Вони звикли «рєшать вопроси» і вважають, що це і є «політика».

­ У радянські часи всі вчили англійську мову, але знали її лише одиниці. І вимова виглядала жалюгідно. Чому так сталося?

­ Краще спитайте: а що змінилося? СРСР був закритим суспільством, тож іноземна мова там була ні до чого. Сьогодні ми живемо в суспільстві більш-­менш відкритому, але психологія «обложеної фортеці» зберігає­ться. Особливо у глядачів московського телебачення. А ще гірше – зберігається провінційність мислення. От недавно міністр освіти замінив у престижній київській школі німецьку мову російською. Так, ніби російської в Києві хтось не знає і мусить вивчати ще й у школі. Провінціал, та ще й, на жаль, на міністерській посаді щиро вірить, ніби російська мова – це круто. Тим часом понад 90 відсотків інформації в Інтернеті, зокрема наукової, – англомовні. На російську припадає один відсоток – тобто менше навіть, як на німецьку. Та що там міністр, йому за посадою належить русифікувати, себто провінціалізувати Украї­ну. А ви попитайте знайомих, скільки з них користується Ґуґлом, а скільки – Яндексом, хто з них присутній на Фейсбуку, а хто – ВКонтакте. Провінційність – у людських головах, а не у місці проживання. Щоб її подолати – не досить, звісно, самої англійської мови, але й без неї у наших умовах, під жорстким русифікаційним тиском, жоден цивілізаційний прорив, гадаю, неможливий. Ми так і залишимось тим, чим були завжди, – провінційною периферією «Русского мира». І саме так нас і надалі сприйматимуть у світі – цілком заслужено.

­ Чого справді бракує Україні для вступу в ЄС і через скільки часу може трапитися ця подія?

­ Бракує політичної волі. Бракує еліт, які б розуміли, що Євросоюз – це, насамперед, система цінностей: повага до права, до власності, до людської свободи та гідності. І бракує суспільства, яке б спонукало владу приймати і сповідувати ці цінності не лише на словах. Десять років тому Хав’єр Солана дав українським можновладцям пораду: навчіться грати за правилами, а не гратися з правилами. Але якщо грати за правилами, то можна й програти. Кожна влада погана, якщо суспільство за нею не стежить, не контро­лює, не б’є по лапах. З тим суспільством і, особливо, «елітами», яких маємо, не бачу поки що жодних перспектив на серйозне ставлення до нас із боку європейців, а отже, й на реальну євроінтеграцію.

­ Ваш рецепт об’єд­нання України?

­ Рецепт складний і у двох реченнях його не викладеш. Почати б слід із верховенства права і з визнання пріоритету громадянина/клієнта над обслугою, зокрема й над так званими держслужбовцями. А також із визнання і пошанування мовно­культурних прав титульної нації, без чого «государство Украина» не має сенсу – принаймні для українців. Але це лише початок. Проблема складна, фактично у нас сьогодні відбувається формування альтернативної української (украинской) нації. Що може призвести до перетворення України на один величезний Ольстер.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: